понеділок, 14 листопада 2011 р.

Mystery Spot

Сьогодні їздили в чудернацьке місце – Mystery Spot. Рекламують його як таке, де порушені закони гравітації. Знаходиться воно недалеко від Санта-Крузу – містечка на березі океану, в 40 хвилинах їзди від мене.

Від хайвею до самої туристичної принади веде крута дорога посеред лісу з великою кількістю поворотів і перепадів висот. Не знаю, чи це частина атракціону, але поїздити по такій дорозі весело. Перед початком крутих поворотів навіть знак є “Rough Road” – я такий знак вперше бачив. На щастя дорога в основному була без вибоїн, лише з крутими поворотами. А то у мене ж не бездоріжник… Лише перед самим в’їздом дорога була не асфальтована, але я якось проїхав, правда в одну вибоїну таки втрапив на шляху.

Знаходиться Mystery Spot посеред густого лісу.


Атракціон виявився не дуже великим. Взагаліто, являє собою він лише один будиночок-майстерню, побудований на схилі посеред дерев.


Легенда говорить, що власник цієї землі побудував цей будиночок на схилі і він почав зсуватися, але в один момент зупинився, коли втрапив до центру кола, в якому врівноважуються чи то магнітні чи то гравітаційні сили.


Тепер в цьому будинку відбуваються дивні гравітаційні явища: в ньому можна ходити по стінах, а вода тече догори. Особливо видовищним був експеримент, в якому кулька котилася по нахиленій дошці догори.


А в цьому експерименті ми всі стоїмо на лавці, яка вирівняна відносно горизонту (на фоні видно який кривий будинок), але залежно від розміщення людей, їх ріст один відносно одного різний.



Чудеса!

Але звісно ж єдиний феномен, який насправді тут існує – це оптичні ілюзії. Будинок та дороги побудовані під нахилом заставляють наш мозок по іншому сприймати інформацію навколо. Оскільки горизонту між деревами не видно, то люди втрачають його відчуття і починають рівняти все до того, що бачать навколо, наприклад, до кривої підлоги будинку. Те, що відвідувачі увесь час рухаються по нахиленій поверхні, ще більше підсилює цей ефект. Вікіпедія гарно описує цей феномен.

Людський мозок дуже легко обманути, якщо побудувати навколо спеціально підготовану ілюзію і закрити доступ до реальності. Це просте правило надзвичайно часто використовується в індустрії розваг. І не тільки…


Коли ми виїжджали назад додому вже стемніло. Так як їхали з Санта-Крузу, то проїжджали нещасливий з’їзд з 17-го хайвею на 85-ий. Я вже двічі частково з’їжджав на узбіччя на цьому повороті коли їхав ввечері. Розмітка там дуже погана і бардюрів які б показували куди повертає дорога також немає (можливо і на краще), так що помічаєш цей поворот часто запізно і входити у нього доводиться досить різко, частково вже з узбіччя. На цей раз, коли я повертав, якраз переді мною на узбіччя з’їхав джип. Отже не я один такий. Таки треба буде написати листа в дорожнє управління, щоб щось зробили з тим відділком дороги. А то така "оптична ілюзія" може призвести до поганих наслідків.

неділю, 13 листопада 2011 р.

І знову Нью-Йорк

Літав два тижні тому на вихідні в Нью-Йорк. Один з моїх друзів, нещодавно переїхав туди працювати на Google. І це був останній вікенд який він проводив на корпоративній квартирі в центрі Манхетена. Треба було скористатися можливістю :) Нерухомість на Манхетені надзвичайно дорога, тому дозволити собі простору квартиру може далеко не кожен. За ціну двокімнатної квартири на Манхетені можна тут в Каліфорнії знімати мабуть дім з 3-ма спальнями.

Прилетіли ми в суботу в аеропорт Ньюарка. Є одна перевага в тому, щоб прилітати не в JFK (аеропорт в Нью-Йорку), а в EWR, що знаходиться в сусідньому Ньюарку – коли літак сідає, видно Нью-Йорк :)
На щастя, прямо з аеропорта курсує автобус на Манхетен. Ним ми і поїхали. В автобусі, до речі, помітив дуже цікавий прилад. Коли водій перетинає полосу на трасі, прилад показує це на екрані. Також він показує, коли водій наближається до машини попереду і скільки секунд залишилося до “зіткнення” :) І, мабуть, він може ще й звуки видавати, якщо його правильно налаштувати. Чудо машинка, аж собі захотілося! :)

От так я дивився на чудо-машинку і ми добралися до Манхетена. На вулиці був ранній ранок, тому було досить прохолодно. Падав невеликий дощ. І ніщо не передвіщало снігу :)

Добралися ми до крутої корпоративної квартири, де консьєрж тобі відкриває двері, бере твою парасольку і запаковує її в пакет, щоб не капала… Піднялися до нашого товариша на 28 поверх і всі разом пішли снідати в українське кафе “Веселка” :) Взагалі, наскільки я зрозумів, на Манхетені знайти українські чи польські заклади – абсолютно не проблема. Не те що у нас тут в кремнієвій долині… Я знаю лише один польський ресторан поруч, українських взагалі немає.

Після сніданку, пішли купити спальники, щоб було де спати… І тут пішов сніг! І то не просто невеликий сніжок, а потужний такий снігопад!


Я дивився прогноз погоди перед від’їздом. Там щось було про сніг… Але я ж не думав… що настільки! Такі снігопади в Україні рідко бувають. Ще гірше те, що було тепло, і весь цей сніг відразу танув і перетворювався в глибочезні калюжі, які були повсюди.



Решту дня ми провели вдома, споглядаючи сніг через вікно.


Вибралися навулицю аж увечері, щоб сходити кудись на пиво. Сніг та дощ і далі падав, але ж не сидіти вдома всі вихідні. У мене вже на той час навіть була парасоля, яку я купив за $5 в якомусь продуктовому магазині. Ця парасоля викликала у мене дежавю – вона чомусь була до болі схожа на ту, яка була колись давно у мене в школі. Ну зовсім така сама! Мабуть то ще зі старих запасів, які постачали з Китаю і до нас і в Штати :)

Отже, в районі вулиці Шевченка ми знайшли непоганий паб і там і присіли на пиво.


Мені сподобалося, що в цьому пабі порція пива – це два кухлі :) Вони хоч невеликі, але здається, що пива так багато :)


Ще класно, що офіціанти були в лицарських обладунках :) Мабуть, в зв’язку з тим, що це було якраз напередодні Хеловіну. Потім ми ще пішли в якийсь бар-клуб на дискотеку – там теж усі були в костюмах. Нажаль, наші костюми простих хлопців з вулиці не привернули до себе багато уваги, тож ми довго там не затрималися. І пішли… в офіс Google :) Куди ще піти пізнього вечора :)


В офісі перше, що кидається в очі, це те наскільки він просторий. Враховуючи, що на Манхетені нерухомість скажено дорога, надзвичайно приємно, мабуть, працювати в просторому офісі. Офіс у них красивий, що там казати. Поки що я був у трьох офісах Google: в Маунтейн-Вью, Цюріху та Нью-Йорку – всюди сподобалося :)
Всього за цю поїздку ми побували в Нью-Йоркському офісі двічі. Вдруге пішли в неділю пограти в більярд. Ну і, звісно, залишили за собою згадку про фейсбук :)


У неділю зранку трохи випогодилося. Навіть не трохи, вийшло сонце і важко було повірити, що вчора ще була хурделиця.


Снідали цього разу ми в польському кафе. Просто покажу фото, воно не потребує додаткових коментарів :)


Все було дуже смачно. І всього було дуже багато. Якби можна було повернутися назад і доїсти все, що залишив…

Після того як ми перегодували тіло, захотілося ще й нагодувати душу і ми пішли в книжковий магазин Strand. У цього магазину слоган – “18 миль книжок”. Не знаю, що саме означають ці 18 миль, звісно, там не 18 миль проходів між полицями, але магазин справді дуже великий, один з найбільших в світі! Він розміщений на трьох поверхах і займає більше 5000 квадратних метрів. І атмосфера тут дуже приємна. Ходиш і хочеться взяти книги до рук, погортати… Більшість книжок тут користовані, але в хорошому стані. Часу я не засік, але здається ми провели в магазині близько 2 годин.

Після книгарні, подалися в офіс Google, пограли більярд і на цьому подорож в принципі і завершилася. Ще трохи повешталися по вуличках Манхетена і вже треба було їхати в аеропорт, щоб не пропустити літак.


В Манхетені є щось особливе. Якась така енергетика великого міста. От він такий, яким його в фільмах показують :) Високі, часом чудернацькі будинки, в яких незрозуміло хто живе, бо ціни там не маленькі. Певен, що є багато людей, які більшість своїх кровно зароблених грошей витрачають лише на те, щоб жити тут. Просто, щоб бути частинкою Манхетену.

А мені подобається просто бути тут туристом…