понеділок, 16 січня 2012 р.

Reno, NV


Вчора повернувся з Ріно - одного з найбільших міст штату Невада (після Лас Вегаса, звісно). Ріно - це такий собі маленький Вегас. Воно менше і простіше, але там також є казино і інші розваги для дорослих. А головна його перевага це те, що воно значно ближче до Пало Альто ніж Лас Вегас. Якщо до Лас Вегаса треба їхати 8-9 годин, то до Ріно всього 4 години, але мені хтось казав, що можна заїхати і за 3 години 10 хвилин :) Так що, в принципі, можна собі дозволити просто з'їздити машиною на вихідних, і не потрібно багато наперед планувати. Ми наприклад планували нашу поїздку десь хвилин 10 :) Ну і ще деякий час пішов на бронювання готелю.

І от перед самою поїздкою сталося те, чого зі мною ще ніколи не траплялося.
Коли я збираюся у більш-менш далеку дорогу (або інколи просто так, для профілактики), я завжди перевіряю своє авто. Тобто перевіряю всі рідини, гальма і колеса. Так зробив і цього разу, але, на моє здивування, в правому передньому колесі тиск був в півтора рази меншим ніж він повинен бути. І ще з нього тирчав цвях з великою металевою головкою. Ці дві ознаки дали мені зрозуміти, що колесо пробилося :) Я завжди дивувався, як же так люди умудряються натрапляти на цвяхи. Де ж це треба їздити?! При цьому у інших людей це трапляється так часто, а у мене от ніколи... Тепер вже знаю, що це стається з кожним :)
В принципі, з цвяхом у шині можна їздити, головне слідкувати за тиском в колесі, якщо він впаде дуже низько, то можуть бути проблеми. Але так як мені передувала відносно довга дорога, та й рано чи пізно все одно довелося б шину латати, я вирішив всеж зробити це відразу. Пощастило знайти під боком майстерню, в якій мені за кілька хвилин вийняли цвях і залатали колесо. Тож можна було вирушати в дорогу.

Дорога до Ріно пролетіла швидко. Чи, вірніше, ми її швидко пролетіли :) Ну, одним словом, не зчулися, як вже були біля готелю Silver Legacy, в якому ми й оселилися. Мені сподобався номер. Спершу заходиш у довгий коридор (вже в номері), який веде до кімнати в якій одночасно і ліжко, і диван, і джакузі :) А у ванні душова кабіна така, що у неї можна припаркувати мотоцикл :) Правда джакузі випробувати я так і не встиг, бо весь час був потрачений на дослідження казино і місцевого нічного життя :)


В принципі, центр міста схожий на Вегас, бо в ньому купа казино. Правда, справді солідних готелів лише кілька. Також, якщо порівнювати з Вегасом, Ріно набагато спокійніше місце. Якщо трохи відійти від центру, через місто протікає гарна гірська річка.



Річка річкою, але крім казино, барів і клубів в принципі більше нічого цікавого ми так і не знайшли. Тож більшість вечора, як і годиться, було проведено в казино. Спочатку везло:


А потім прийшла "чорна полоса" і навіть граючи по схемі на рулетці, мені не вдалося розорити казино :) "Чорна полоса" в прямому сенсі, бо в серії з 11 ігор жодного разу не випало червоне.


Тож мені довелося припинити грати. З виграного у мене залишилися лише емоції, трохи адреналіну і безкоштовний алкоголь в крові :)

Наступного дня, ми намагалися знайти в інтернеті ще якісь місця поблизу Ріно, які варті уваги, але так нам і не вдалося. Тож, в підсумку - якщо вам подобається грати в казино, то варто їхати в Ріно. А якщо ні, то вам там нічого робити :)

А ще, на ту ж тему, мені порадили почитати книгу "Ігрок" Достоєвського. Треба буде глянути, кажуть там дуже гарно описані емоції гравця. Краще ж прочитати книгу, ніж пробувати самому спустити весь свій статок, щоб відчути ті емоції :)

неділя, 1 січня 2012 р.

Seattle

Вихідні листопада-грудня видалися досить насиченими. Майже кожні вихідні були чимось зайняті: або черговий на роботі, або мотоциклетні курси, поїздка в Санта-Барбару чи ще щось. Лише одні вихідні залишилися вільними і ми з моїм сусідом Сергієм вирішили кудись злітати.

Ну добре, розкрию секрет - мені потрібні були авіа-милі, тому я хотів кудись злітати :) Якщо хто не в курсі, кожна авіакомпанія має свою програму по накопичуванню авіа-миль. Я от, наприклад, підписаний на програму від авіакомпанії United, яка діє також на всіх авіарейсах компаній, що знаходяться в Star Alliance. Якщо назбирати достатню кількість миль за рік, то авіакомпанія надає вам статус. От, наприклад, United надає "срібний" статус якщо ви назбираєте 25 тисяч миль на протязі календарного року. Статус додає досить багато корисних переваг: пріоритетну реєстрацію та посадку на літак, безкоштовну можливість перевезення багажу на внутрішніх рейсах, безкоштовні апгрейди на кращі місця в літаку, якщо вони доступні. Проходити реєстрацію без черги не так важливо, а от економія на багажі та безкоштовний апгрейд в перший клас - це досить таки непогано.

Так от, цього року я впритул наблизився до 50 тисяч миль в рік - це мені надало б наступний "золотий" статус. Мені не вистачало якихось 1200 миль. Тому з'явилася ідея кудись злітати :)

Спершу ми вирішили летіти в Юту, дивитися на національні парки. Там є дуже гарний пустельний парк Arches National Park. Ідея полягала в тому, щоб прилетіти туди, взяти на прокат джип і їздити по національних парках насолоджуючись краєвидами. Ми вже практично вирішили туди їхати, аж поки не виявили для себе, що в Юті сніг! Насправді про те що на дворі зима в Каліфорнії забути дуже просто :) Тож, побоюючись замерзнути, ми відкинули ідею Юти. Але я ще туди обов'язково поїду коли там буде тепло!

Проаналізувавши карти температури в США і ціни на авіаквитки, натупний вибір впав на Сіетл. Квитки були справді не дорогі, порівняно з іншими теплими місцями, як от Маямі. Отже, вирішили. Їдемо!

Напередодні виявилося, що наш знайомий буде виступати на російському новорічному концерті на тих же вихідних в Сіетлі. Чудово, отже культурна програма є :) Пізніше виявилося, що ми ще й летіли з ним на одному літаку, тож він нас ще раз запросив і розповів де і коли той концерт буде.

Почалася поїздка досить непогано, бо мене і мого компаньйона проапгрейдили в перший клас (знову ж таки, завдяки "статусу"). Тож ми всілися в комфортні широкі крісла, взяли по безкоштовному Джек-Деніелсу і полетіли в Сіетл в пошуках пригод.

Першою пригодою після прильоту і поселення в готелі в центрі був пошук їжі :) Пішли прогулятися по місту в пошуках хорошого місця. Сіетл відразу справив приємне враження. І не тільки тим, що тут не важко знайти де поїсти пізно ввечері :) В центрі багато хмарочосів і дуже цікава архітектура. Ще чимось трохи Сіетл нагадав Сан Франциско, але видався значно чистішим. Порівнюючи з іншими мегаполісами, як от Нью-Йорк - Сіетл якийсь спокійніший.

Прогулянка в пошуках їжі завершилася тим, що я скачав програму Yelp на телефон і вона допомогла нам знайти хороший заклад, який ще був відкритий після опівночі. Ми повечеряли в досить солідному, але водночас не дорогому суші-ресторані. У них ще в честь п'ятниці була акція - майже всі суші значно дешевші, бо в основному в п'ятницю ввечері люди не їдять, а випивають :)

Після вечері повернулися додому і сіли складати план дій на наступні два дні. Зліпили гугл-карту зі всіма місцями які хочемо відвідати, щоб нічого не пропустити. На щастя, практично все було в зоні пішої або майже пішої досяжності. Та й полягали спати.

Наступного ранку рушили згідно зі складеним планом на Pike Place Market - це великий базар, де продають все що завгодно, від овочів до сувенірів. Зокрема, цей ринок відомий своїми продавцями риби, які швиряють рибу один одному через весь прилавок. Виглядає досить ефектно. Правда треба чекати, поки хтось буде купувати рибу, щоб побачити як вони це роблять.


Нагулявшись по базару, за одно і нагуляли апетит. Знову на допомогу прийшов Yelp і підказав нам, що поруч є два заклади російської кухні. Ми, звісно, пішли до того, який був ближче. Це виявилася невеличка російська пекарня, що випікала пиріжки.


В принципі, пиріжки виглядали непогано, але за ними стояла велика черга. Американці вже добряче призвичаїлися до російської кухні, в черзі я насилу запримітив хіба кілька слов'янських обличь. На пиріжки чекала навіть група чорношкірих. Ми були надто голодні, щоб чекати, тому попрямували до наступного закладу - Кафе Ярмарка. Тут вже не було ніяких черг. Це був такий собі російський фаст-фуд прямо посеред американського ринку, при чому без жодних претензій на ексклюзивність, звичайний собі фаст фуд. Правда в меню, замість гамбургерів - борщ, вареники, біф-строганов і таке інше.


На диво, офіціантка по російськи не розмовляла, а може просто не хотіла :) Ну це не так важливо, головне, що борщ і вареники були смачними :) Взагалі місце просте і їжа смачна - я б порекомендував іншим.

Перекусивши, далі пішли оглядати архітектуру.


Оце перший в місті хмарочос, Smith Tower:


Ми хотіли на нього піднятися, але він, нажаль, був закритий.

Ще один хмарочос, на який піднятися не вдалося - Columbia Ceter. Він закритий по вихідних. Лише зробили фото під ним.


А оце громадська бібліотека:


Мабуть, не варто уточняти, що книг там купа. Також там купа залів для читання. Все повністю безкоштовно.

А ось мистецька галерея Seattle Art Museum:


Нас туди заманили підвішані під стелею машини, які видно ще з вулиці.



Виглядає це дуже ефектно. В принципі, це єдине, що ми побачили в галереї, на експозиції іти ми так і не надумали :)

Час плавно підходив до вечора і ми пішли у Старбакс. Ну треба було хоч раз сходити тут у Старбакс, адже він тут був започаткований - у Сіетлі. Поки сиділи пили каву, під вікнами проїхав популярний тут екскурсійний автобус:


Кажуть, що цей автобус-амфібія зберігся з другої світової. Під час екскурсії він справді заїжджає у воду і далі пливе по воді. Наступного разу коли приїду в Сіетл і коли буде трохи тепліше, можна буде сходити на цю екскурсію. Також, кажуть цікавим є екскурсійний тур по підземній частині Сіетлу. Після пожежі, велика частина міста (включно з вулицями) була відбудована на один поверх вище, таким чином, перший поверх був похований під землю. Зараз там проводять екскурсії.

Але ми цього разу вирішили обійтися без екскурсійних турів.

Настав вечір і час їхати на концерт. Ми в принципі то їхали лише щоб послухати нашого товариша, але цікаво ж, що за концерт. Концерт виявився "сімейного плану", здається були присутні всі вікові категорії від 5-ти до 65-ти. Коли ми прийшли якась пані виконувала пісні на радянсько-побутову тематику. І от вона покинула сцену і вийшов Коля! Спершу чомусь не хотіла вмикатися гітара, але Коля не розгубився, сів за іоніку і вшпарив "Океан Ельзи"! Це була єдина українська пісня на всьому концерті. Але всеж це на багато більше ніж на середньостатистичному російському концерті :)


Потім ще трохи посоціалізувалися і поїхали, як прості американці, на автобусі в готель.

На останній день, крім літака додому, залишили все що є цікавого в районі вежі Space Needle. А з цікавого там крім самої вежі є ще Experience Music Project - виставковий зал з великою кількістю експозицій, більшість з яких присвячені рок-музиці. І ще якийсь парк, в який ми так і не потрапили.

Добиратися до Space Needle найкраще на моноколійці, яка, в принципі, тільки для того і існує, бо їздить лише з центру до вежі і назад. Мені сподобався пульт управління моноколійкою - там одна ручка і екран з точскріном :)


Доїхавши, першим ділом, звісно, піднялися на вежу. Ну що скажеш, краса! Подивитися на місто з висоти завжди класно! На вежі для цього є оглядова площадка, навіть дві: внутрішня в приміщенні, і зовнішня, загороджена лише антисуіцидальною кліткою.







Тут же на внутрішній площадці і пообідали - тут вам і бар і фаст-фуд. Для любителів більш вишуканих закладів на вежі також є ресторан, що обертається по колу і дозволяє роздивитися все місто за трапезою.

Там же, на верхівці, можна почитати всю історію зведення вежі, та альтернативні проекти з яких вибирали остаточний дизайн.


Відразу після спуску з вежі пішли в Experience Music Project - велика будівля з божевільною архітектурою, що чимось нагадує розбиту вщент електрогітару. Всередині багато експозицій - платите за вхід всередину і ходите по всіх експозиціях які вам подобаються. Більшість з них присвячені рок музиці.


Дуже класна експозиція Нірвани. Там навіть є їхні інструменти: гітари, барабани.




Правда більшість гітар, що потрапили до музею, були вщент розломані відразу після концертів. Також тут є саморобні плакати з перших концертів, перші записи на аудіокасетах, ну і, звісно, вся історія гурту. Можна навіть послухати ті перші записи, зроблені в гаражі - то для справжніх фанатів :)



Також є невелика експозиція присвячена Джимі Хендріксу і навіть сценічний костюм Майкла Джексона.


Ще одна класна експозиція - історія розвитку електрогітари. Виявляється, однією з перших "електрифікованих" гітар була гавайська гітара. На ній грають не як на звичайній, а ставлячи її на коліна горизонтально.

З не-музичних експозицій там ще була виставка космічних кораблів з якогось космічного серіалу та ще одна присвячена фільмам жахів.




В останній був дуже веселий атракціон: стаєш навпроти прожектора і до твоєї тіні на ходу домальовуються всякі штуки, коротше, дуже весело :)


Але самий крутий атракціон - це зал, в якому можна самому пограти на музичних інструментах. Прямо так стоять стенди з гітарами, клавішами чи барабанами і навіть якщо ти нічого не петраєш в тому, на екрані перед тобою іде відео-урок по базових акордах і так далі. А якщо ти трохи шариш, є звукоізольовані кімнати, в яких теж можна в своє задоволення пограти. Там, до речі, і акустика як у студії. Сергій так забацав Нірвану, я навіть на відео зняв, але на записі звук вийшов абсолютно не такий як в живу.


Ну і коли Сергій вже розігрівся, ми зіграли невеличкий концертик :)


Класна була експозиція, ми й не зчулися, як пора вже було їхати на літак.

Так і закінчилася поїздка в Сіетл.