неділя, 19 грудня 2010 р.

Facebook Map

Якщо раптом хтось цього ще не бачив (в чому я сумніваюся, бо картинка вже облетіла весь фейсбук, а потім і весь інтернет) ось карта всіх дружніх зв'язків на фейсбуку:


Кожна лінія відповідає кожному зв'язку між двома друзями в соціальній мережі. Відповідно, де густина ліній більша, там колір ближчий до білого, там де менша - до синього. Ця картинка - творіння одного з наших інтернів, який стажувався в команді Data Infrastructure. А ось його стаття, в якій він описав як отримав такий результат: http://www.facebook.com/note.php?note_id=469716398919&id=9445547199

Як каже моя мама: "ото йому не було чим зайнятися" :) Але насправді вражаюче, як вималювалися континенти і країни одними лише дружніми зв'язками!

Як думаєте, яка карта вийде, якщо намалювати такий самий малюнок для вконтактє? :)

субота, 18 грудня 2010 р.

Laser Tag

Ех… хто в дитинстві не грав у “войнушки”... Ну хіба ті хто грали у магазин для барбі і чаювання з ведмедиками... але зараз ми не про них.
Так от, всім відомо, що чоловіки – то великі діти. Тому, що може краще розважити чоловіка, ніж дати йому в руки пласмасову рушницю і дозволити постріляти у своїх колег по роботі :) Я як справжній чоловік отримав від такої розваги купу задоволення!

Ну то був ліричний відступ, а тепер по суті, щоб було зрозуміліше, про що я. Цього тижня у нас був team offsite – кілька команд, зокрема і наша, поїхали гартися у Laser Tag. Це коли на всіх одягають жилети з сенсорами на плечах, грудях і спині, видають пластмасові лазери і запускають у погано освітлений лабіринт з димом, де можна ходити і стріляти один в одного. Круто, правда? В реальності – ще крутіше! Прямо як в фантастичних фільмах – лазери в супроводі характерного звуку просікають повітря, відбиваються від дзеркал і попадають прямо твоєму менеджеру у спину! Хіба не чудовий спосіб почати робочий день! :)
Цікавості додало те, що нас було аж 30 чоловік, так що мішені були повсюди. За підсумками я потрапив у десятку – для першого разу непогано. Та й я гнався не за тим, щоб побільше очок набрати, а щоб отримати побільше задоволення і підстрелити побільше колег :)

Одним словом, всі отримали море задоволення! Фотодоказ:


Facebook Holiday Party 2010

Минулої п’ятниці була святкова корпоративна вечірка. Компанія вже розрослася до таких розмірів, що клуб, чи зал не помістив би всіх гостей (а їх мало бути десь до трьох тисяч). Тому цього року вечірка відбувалася в приміщенні музею каліфорнійської академії наук.


Посеред експонатів і коридорів розставили столи з закусками і напоями (я десь чув, що в приміщенні музею мало функціонувати 37 стійок з їжею і випивкою). Здається халявного алкоголю на всіх вистачило :)


Взагалі досить оригінально пиячити і танцювати в музеї :) Пінгвіни були в шоці :)


Вечірка була і без того непогана, але крім усього музейні атракціони теж працювали. Зокрема планетарій, в який я навіть сходив. Якщо порівнювати з 3-D кінотеатром iMAX в який я ходив у Лондоні, то від сферичного екрану над головою ефект присутності сильніший навіть без спеціальних окулярів. Добре що я багато не пив, а то коли почали над головою літати планети…
Ну і фото-кабінки, традиційна річ на вечірках Фейсбуку, були і цього разу. Найцікавіше в фото-кабінках – це понапихати туди багато людей, а потім намагатися розібратися на фото чий це лікоть заслоняє кусок моєї ноги – єдине, що влізло від мене в кадр. Ну насправді в моєму випадку все було не так трагічно, у мене десь є фото де навіть видно моє щасливе обличчя поруч з двома дівчатами (чи то з частинами тіл двох дівчат) :)

Одним словом непогано посвяткували. Цікаво де буде вечірка наступного року. На стадіоні? Чи може на двох? :)


P.S.: До речі, ця буква f зроблена з цукерок :)

неділя, 5 грудня 2010 р.

Amazon дешевший за eBay!

Відкриття дня для мене - Amazon буває дешевшим за eBay!

Трохи більше деталей.
Я купую картку пам'яті SDHC Transcend на 32 Gb, class 10.
Звісно відразу пішов шукати на eBay з думкою що там повинно бути дешевше. Шукав я тільки серед нових товарів і серед перевірених (Top-rated) продавців зі Штатів. Найдешевша ціна - $62 включно з доставкою.
Потім вирішив заради цікавості глянути скільки така ж картка коштує на Amazon... $51!!! З безкоштовною доставкою! Отакої!
Висновок: перед тим як купувати треба подивитися і на Amazon, і на eBay :)

Заради справедливості скажу, що, можливо, можна було знайти значно дешевшу картку на eBay, але з доставкою з Китаю. Нажаль у мене зараз немає можливості чекати до місяця поки мені доставлять мою покупку, тому я розглядав лише продавців з США.

Ну і звісно, якщо говорити про користовану техніку, то пряма дорога на eBay.

субота, 4 грудня 2010 р.

SkyJump

Ми таки це зробили! Стрибнули з Васею з 350-метрової вежі Стратосфери в Вегасі!

Це вже було трохи давно, але я про це ще не писав. Так от, Вася їздив цього року на фінал TopCoder Open. Фінал як завжди відбувався у Вегасі, і після фіналу я приїхав до Васі туди. З самого початку було зрозуміло, що вихідні будуть непогані. Прилетів я у Вегас, Вася як належно зустрів мене з табличкою :) Але більш неочікувано було те, що він мене зустрів на мінівені! :)
Далі їздили в Red Rock Canyon, ходили на шоу Привид Опери... Ну і кульмінацією став стрибок!

Нас з Васею одягнули в костюми суперменів і ми були готові летіти… вниз :)

Дуже захоплююче і навіть трохи страшно. Особливо, коли виходиш на маленьку площадку на висоті 350 метрів над землею, там сильний вітер, а перед очима вечірній Лас Вегас Стріп! Так, ми стрибали ввечері, кажуть, так цікавіше ніж вдень. 350 метрів пролітаєш досить швидко, але час трохи сповільнюється коли летиш :) Одним словом, класні відчуття! Наступне, що треба зробити, це стрибнути з парашутом!

Зимовий Вегас

Вже втретє цієї осені поїхав в Лас Вегас. Чому знову в Лас Вегас? Та тому, що близько! Бо Віра (моя супутниця в цій подорожі - я сам ніколи нікуди не їжджу) захотіла їхати в Лас Вегас :) Та й насправді у Вегасі є на що подивитися крім казино і азартних ігор, в які я, до речі, майже зовсім не граю.

Перше що здивувало мене в Вегасі цього разу - це погода. Було досить холодно. Хто б міг подумати, що в Лас Вегасі буває холодно. Тепер точно знаю - зимою там холодно. Я навіть застав проливний дощ в Вегасі! Цього я точно не очікував.

Знову їздив з Лас Вегасу на машині у Red Rock Canyon. Класне місце. Така справжня пустеля, скелі... Цього разу він був якось по особливому красивим.
Туристам на замітку: тепер я знаю де можна зробити найкращі фото з каньйону - на першій же зупинці, там є де полазити по скелях і не треба дуже далеко іти від дороги.


До опису цієї поїздки в Вегас варто ще додати, що я нарешті потрапив на Фремонт Стріт - алею накриту куполом, який являє собою величезний екран. Не скажу, що це щось супер надзвичайне, але подивитися варто. Тим більше, що цього разу я жив в Стратосфері, що досить близько до даунтаун і Фремонт Стріт... і у мене була машина :)

До речі, про Стратосферу - якщо поселитися в номері з видом на Стріп, то крім чудового виду на головну вулицю Лас Вегасу, можна ще бачити, як з вежі Стратосфери час від часу викидають людей :) Мене так теж колись викидали - дуже класний атракціон, вилетіти з 350-метрової вежі вниз, прив'язаним на шнурку зі швидкістю 60 км/год. До речі я про це ще не писав - буде в наступному пості.

Ну і на сам кінець, сходив на одне з найкращих шоу Лас Вегасу - The Beatles. Квитки не дешеві, але воно того варте! Дуже круте шоу, класна музика, трюки, танці! Все це разом органічно поєднано і виглядає дуже захоплююче! Часом просто не встигаєш слудкувати за всім що відбувається на сцені і над нею. Чесно кажучи, я б міг подивитися це шоу знову і все одно було б цікаво.

Так що скільки в Вегас не їздь, все одно завжди можна знайти щось цікаве :)

неділя, 21 листопада 2010 р.

Вітаю LNU United!

Сьогодні натрапив на запис з одного з українських телеканалів де розповідають про львівську команду LNU United, яка нещодавно дуже вдало виступила на півфіналі світу з ACM ICPC. Не те щоб це була для мене новина, але хороша нагода черговий раз порадіти за хлопців і ще раз їх привітати. Сашко, Павло і Ігор - молодці! Вітаю ще раз і успіхів вам надалі!



Інформація у відео, звісно, насичена "ефектом медалей", але так завжди буває, коли журналісти висвітлюють якусь інформацію. В будь якому випадку, приємно, що преса висвітлила таку подію. Думаю, що це надзвичайно важливо!

Щоб трохи згладити "ефект медалей", скажу, що львівська команда зайняла 6 місце у командному чемпіонаті зі спортивного програмування серед команд південно-східної Європи. І оскільки випередили їх лише команди з КНУ та ТНУ, то вони вибороли для ЛНУ 3-тю сходинку серед вузів. Це дуже хороший результат і маю надію, що хлопці вдало виступлять і на фіналі світу.
Досі лише одній команді зі Львова вдавалося досягнути кращих результатів - команді Scorpions у сезоні 2007-08, за яку тоді виступав і я. До речі, в сезоні 2006-07 ми теж були на 6-тій сходинці в півфіналі світу.

Машини

Вже майже рік в Штатах і досі машину не купив? Стандартне питання, яке я чую від кожного. А коли ще чують, що я таки вмію водити, але все одно ще не маю машини, то взагалі шоковані…
Ну так що я зроблю… Звісно, якби мені треба було на роботу добиратися 10 кілометрів через снігові завали, я б уже давно машину купив. Але мені ж 15 хвилин пішки, ще й під сонечком. А якщо на вихідних треба в якийсь шоппінг-центр, то можу легко туди добратися на поїзді. Одним словом, зрозуміло, що для мене авто – це не річ першої необхідності. Ще й робота у мене така, що чим більше випадає можливостей пройтися, тим краще.

Але… З машинами, як і багато з чим іншим, апетит приходить під час їди. Почалося все з того, що коли були ми в Лас Вегасі з товаришами, то захотілося поїхати подивитися на каньйон. Взяли на прокат білу Toyota Corolla, і оскільки я єдиний був з водійськими правами, то мені довелося їх везти. Ось так я вдруге сів за кермо в Штатах:


Перший мій досвід водіння був коли я сів на машину співробітника і проїхав милю від роботи додому :) Нажаль фото того історичного моменту у мене немає, бо це було вже майже вночі. Та й я вже і не пам’ятаю що то було за авто.

Тут водити легше ніж в Україні. Дороги кращі, розмітка є, знаки зрозуміліші і, головне, їх видно! Відповідно і їздити тому можна швидко. В Каліфорнії обмеження швидкості на фрівеї – 65 миль на годину. Можна додати ще до 10 миль, на які можна перевищувати без наслідків.

Ну а нещодавно, коли мене Вася провідував, ми взяли на прокат машину, щоб йому нудно не було. В прокаті ми так довго думали чи брати машину чи ні, що працівник прокату, щоб не втратити клієнтів, зробив для нас акцію під назвою “вибирайте будь яку машину за ціною економної” :) Так я познайомився з Toyota Camry:


Реально відчутно, як факт того, що в тебе є машина впливає. На вихідні, наприклад, нестримно захотілося кудись поїхати і ми зібралися і поїхали на океан. На поїзді на океан не поїдеш, тому без машини я б, мабуть, провів той день вдома.

Правда Camry не дотягнула до кінця терміну прокату – пробилося колесо. І за правилами прокату треба було машину привезти і поміняти на іншу. Знову ж таки за тією ж акцією “вибирайте будь яку…” ми взяли Chevrolet Impala. Потужна машина, за її кермом я їхав з Пало Альто до Лос Анджелеса – 350+ миль, більше 6 годин (поки що мій особистий рекорд :) ). Правда бензин їсть як дурна, все таки 3.5 л мотор. Але їде теж добре.


В принципі я б міг і далі брати авто на прокат коли мені потрібно, але насправді це досить дорого. Зокрема, через те, що мені ще нема 25 років, я маю платити на $15-$20 більше за день. Так ще кілька разів взяти авто на прокат і за ті ж гроші можна було б уже купити якусь 10+ річну машину.
Тому я зараз серйозно задумався про покупку авто. Купувати нове авто думаю мені не вигідно, бо мене ще поки носить по світу і дороге власне авто мені ні до чого. Тому обираю між купівлею не дуже дорогого користованого автомобіля і лізингом нового авто на не дуже довгий період. Поки зрозуміло одне – машина потрібна! Ну і через особливості природних умов Каліфорнії, думаю потрібно брати кабріолет :)

А може все таки:


;)

неділя, 17 жовтня 2010 р.

Перший раз в перший клас

Як завжди, сиджу в аеропорту, пишу в блог :) Цього разу це Лас-Вегас.

Звідки така дивна назва посту? Бо я справді потрапив в цю ситуацію. В Лас-Вегас я летів в першому класі, вперше :) Я вже назбирав стільки миль, що мене як постійного клієнта безкоштовно переводять у вищий клас, якщо там є місця. Взагалі цікаво дуже вийшло, бо коли я купував квитки у Вегас, то вибрав найдешевші що були, і на тобі – перший клас на халяву :)

Скажу чесно, летіти було зручно. Правда рейс тільки півтори години, але всеж. Перший сідаєш в літак, з самого переду. Потім поки всі інші люди ще сідають, ти вже попиваєш сочок, який тобі принесли. Я ще за звичкою сів в крісло, згрупувався, сиджу... а потім дивлюся – біля мене на моєму кріслі ще купа місця і цілий поручень вільний... коротше в першому класі теж треба вміти їздити :) Потім почали напої носити... Шкода, що такий короткий рейс – встиг тільки два пива випити :) (До речі, в економ класі алкоголь треба було купувати, а в першому класі – безкоштовно.)
Ну, одним словом, класно я собі пролетівся з комфортом “на дурничку” :)
Біля мене, до речі, летів мужчина, який попав так само в перший клас. Справді, хто буде платити $500 за півтори години польоту, якщо можна полетіти в економ класі за $100.

Але, як виявилося, це був лише початок халяви :) Взагалі, я себе не вважаю везучою людиною, бо щось мені рідко дуже на халяву щось перепадає. Але цього разу, щось кількість халяви аж зашкалила :)

Так от, пішов я чекінитися в готель. Прилетів я пізно – після півночі. Приходжу, а мені кажуть – такого номеру, як я бронював вже немає... тому мене сьогодні поселять в апартаменти, а завтра треба буде переїхати, коли звичайний номер, такий як я замовляв, звільниться. Ну добре, що робити... сам винен, що пізно прийшов. Пішов я в ті апартаменти, а там – дві кімнати (вітальня і спальня), в кожній по телевізору, два туалети (!), вид на центральну вулицю! Одним словом, кльово! Я вже було подумав доплатити, щоб залишитися в цьому номері і завтра, це б коштувало $70. Але добре, що я не зробив цього! На наступний день, коли я прийшов запитати в який номер мені треба переїхати – мені сказали, що я можу залишитися в тому ж номері безкоштовно :)

От так от буває! Халява приходить несподівано! :)

неділя, 3 жовтня 2010 р.

New York!

Нещодавно переглядав Google Analytics і побачив, що хтось знайшов мій блог через пошуковик за запитом “манхетен - це”… Не хотілося розчаровувати свого читача і тому я зібрав сумки і полетів в Нью-Йорк :)

Місто Великого Яблука зустріло мене… ні, не з яблуками і сіллю, а з хорошою погодою! Реально погода була краща ніж в Каліфорнії коли я вилітав. Це мабуть Нью-Йорк приготував мені такий подарунок на День Народження… А я собі на День Народження якраз подарував вікенд в цій перлині урбанізованої культури.
Часу в мене було не багато, менше ніж 2 дні, тому перш за все треба було стратегічно правильно вибрати місце дислокації :) Поселився я в самому серці Манхеттену, недалеко і до Централ Парку, і до Times Square і до інших цікавих місць. Цей район називається Midtown Manhattan.

Мене Манхеттен почав дивувати з самого початку. Коли зайшов в ліфт готелю, аж розгубився що натискати:
Я був після польоту невиспаний, летів через ніч (до Нью-Йорку, до речі, майже 6 годин летіти), так що першим ділом приліг поспати на кілька годинок. Поспав трошки чи не поспав вже не пам’ятаю… Ну але прокинувся і вперед – досліджувати Манхеттен. І почалося – хмарочоси, хмарочоси…
Такий він в принципі і є Манхеттен, куди не глянеш, всюди видно якісь хмарочоси. А так то мені трохи нагадав він Сан-Франциско, якби забрати хмарочоси з заднього плану, був би дуже схожий. Ну, насправді, це щось таке, що треба побачити. Саме тому я не буду багато писати, дивіться самі:
Щось таке є в цьому місті, що закохує в себе велику кількість людей. Я вже зустрічав стільки людей тут, які просто в захваті від Нью-Йорку. Щось таки в ньому є… Якби мене запитали що потрібно побачити в США, то Нью-Йорк би однозначно потрапив до списку! Штати великі і дуже різноманітні, але Нью-Йорк виглядає саме так, як, мабуть, більшість людей уявляють США на основі того, що бачать по телебаченню і в кіно.

Отже, Times Square, Бродвей, Нью-Йоркська публічна бібліотека (та, в якій всі ховалися в фільмі “Післязавтра”), Катедра Святого Патріка і все що траплялося по дорозі до Централ Парку. Ну і сам Централ Парк! Він є майже в кожному голлівудському кіно. Там герой з героїнею або плавають на човні по озерцю, або вчаться кататися на ковзанах на фоні хмарочосів, або з дітьми запускають моторні човни – все це завжди в Централ Парку. Я певен, ви бачили це в фільмах не раз.
А парк, як виявилося досить великий, поки ми його обійшли, то вже почало сутеніти.
Треба було повертатися.

Ввечері, звісно, Times Square і Бродвей залиті вогнями. Ось я зі своєю чарівною екскурсоводкою серед вогнів… я – в захопленні, вона – тут вже не вперше :)
Так і пролетіла субота, треба було іти в готель відпочивати, бо за неділю треба було ще багато чого встигнути. Щоб краще спалося, пішли ще в якийсь бар на пиво. Я довго не міг зрозуміти що за тематика в цьому барі, стіни були розмальовані різними пейзажами, на вікнах вітражі – і все це якось не в’язалося разом в одну картину. Після другої пляшки Гіннесу все стало зрозумілим – тут немає тематики, все на купу і, думаю, кожен знаходить для себе щось цікаве.

В неділю зранку пішли на 3-годинну екскурсію на катері навколо Манхеттена. Екскурсія досить класна, багато чого видно: downtown Нью-Йорку і Джерсі-Сіті, мости, Статую Свободи і багато іншого. І ще й екскурсовод майже всі 3 години щось розказував.
Ось Джерсі-Сіті, знаходиться на другій стороні річки від Нью-Йорку:

Це вже інший штат – Нью-Джерсі. Теж виглядає круто.

А ось найбільший в світі пожежний човен:

Він названий “Триста Сорок Три”, на честь 343 пожежників які загинули внаслідок теракту 11 вересня.

А це те місце де колись були вежі-близнюки World Trade Center:

Зараз тут зводиться нова вежа – One World Trade Center. На фото видно будівництво. Його планують завершити в 2013. Це буде найвища будівля США, висотою 541 метр і налічуватиме 105 поверхів. Просто вражаюча архітектурна споруда! Якщо є час і бажання, раджу пошукати в інтернеті і почитати про цю будівлю. Досить детальний опис є на вікіпедії.

А от і найвідоміша споруда Нью-Йорку, Статуя Свободи:

І відомі мости, що з’єднують Манхеттен з Брукліном – Brooklin Bridge, Manhattan Bridge і Williamsburg Bridge (порядок легко запам’ятати B-M-W). На фото перші два:

І знову хмарочоси – Манхеттен Даунтаун:

Така екскурсія на катері дуже гарно влилася в мій щільний графік – зміг багато всього побачити, за обмежений проміжок часу.

Залишалося останнє – Empire State Building. На даний момент найвища будівля Нью-Йорку. Я б собі не пробачив, якби не піднявся на неї. Оглядова площадка знаходиться на 86-му поверсі. Ця вежа здіймається над всіма будівлями Манхеттена – вид звідти просто неймовірний! Та що я буду розказувати, дивіться самі:


От і все, більше часу у мене не залишалося, треба було швидко бігти на літак. Перед цим потрібно було ще заїхати в Бруклін, бо звідти мене везли на машині в аеропорт і там, як виявилося, на мене ще чекав сюрприз :) Часу було мало, але теоретично я мав встигати. І тут почалося найвеселіше!
Пішли ми в готель забрати речі і взяти таксі в Бруклін. Консьєрж замовив нам таксі, я йому подякував кількома доларами чайових і ми пішли чекати на вулиці на машину. Чекаємо-чекаємо, а вона не їде. Часу було не так багато і ми спробували зловити таксі самотужки. Жоден з близько 5-ти таксистів, яких ми зупинили, не захотів їхати так далеко. Ми знову йдемо до консьєржа, щоб вияснити де наше таксі. Консьєрж після того як почув, що ми спішимо, викликав нам ще одне таксі – поїдемо тим яке перше прибуде. Ну ми чекаємо, а його далі немає. Нарешті підходить консьєрж з ще одним чоловіком і каже, що він нас відвезе. Нарешті! Ми йдемо до машини, підходимо – а це довгий чорний лімузин… Ну що робити, часу немає – поїхали! Так що ще наостанок прокатався по Нью-Йорку на лімузині :) По приїзді, водій взяв з мене таку ж суму як і звичайне таксі. Так що або тих пару доларів консьєржу, або кілька “ласкавих” слів від моєї схвильованої супутниці перетворили звичайне таксі на лімузин :)
В Брукліні, як я вже згадував, на мене чекав сюрприз – торт Спартак на честь мого Дня Народження! Заради такого не шкода було і ризикувати пропустити свій літак :) Нажаль, часу спробувати торт на місці вже не було, тому спакували його в сумку і помчали в аеропорт. Приїхали туди за 50 хвилин до відльоту мого літака. Не було навіть часу нормально попрощатися – я вискочив з машини і побіг! Добіг до стійки – реєстрація багажу вже закрита. А у мене в сумці різні спреї, одеколони, зубні пасти… це все не рахуючи великого торта :) З цим всім, звісно, в салон літака не можна. Ну я швиденько повикидав в смітник все не надто цінне, ті рідини які залишилися повитягав, щоб було видно що я везу, і лише молився, щоб не забрали торт, який я, звісно, залишив в сумці :) Все пройшло як по маслу, ні про що не питалися, я все запакував і побіг далі. Як завжди, коли запізнюєшся, то твій гейт обов’язково повинен бути в самому кінці терміналу… І от, нарешті, я добіг – посадку якраз розпочали. Ура! Встиг! Тепер можна розслабитися і спокійно обливатися потом на своєму сидінні :) Так я і зробив, і незважаючи на те, що рейс у мене був не нічний, майже відразу відкинувся і заснув.

Ось така поїздочка вийшла… не без екстриму :)

неділя, 19 вересня 2010 р.

Viva Las Vegas!

Нещодавно був довгий вікенд (в понеділок був американський День Праці) і ми вирішили з кількома українцями і ще парочкою болгар злітати в Лас-Вегас.
Я вже в Лас-Вегасі був рік тому на фіналі TopCoder Open. Але скажу чесно, я тоді не встиг толком багато побачити. Так трохи прогулявся по Стріпу, подивився кілька вуличних шоу, пограв на автоматах. Найбільше, що встиг зробити тоді, це, мабуть, піднятися на Ейфелеву вежу в готелі Париж і дивитися на фонтани Bellagio звідти. А, ну і ще встиг знайти місце де застрелили Тупака Шакура.
Так що треба було цього разу надолужувати. Тепер вже було значно більше часу і голова не була забита думками про змагання.

Отже в суботу раненько ми сіли на літак і полетіли в Місто Гріхів. Летіти цього разу було дуже комфортно, бо мені як пасажиру зі статусом Прем’єр (я вже достатньо налітав миль, щоб отримати статус з компанією United) і всім хто зі мною летів дали місця підвищеного комфорту з додатковим простором для ніг.
Прилетіли, поселилися в готелі Riviera, який ми забронювали наперед. До речі, раджу всім цей готель, бо він хоч і розташований на Стріпі, але дешевший за інші хороші готелі. Я думав спершу, що це буде якийсь простенький готельчик, але, як виявилося, він нічим сильно не поступається навіть тому ж таки Mirage-у. Тільки от там не було номерів для тих хто не курить, але як виявилося номер для курців нічим не гірший. Я особисто жодного разу не відчув дискомфорту від того, що хтось перед тим в цьому номері жив і курив. Та й на поверсі накурено не було. Так що якщо у вас немає сильної алергії, то не варто переживати.


Всю суботу провели гуляючи по Стріпу і оглядаючи чудесні готелі. От наприклад фото з Венеції:


Це все в приміщенні готелю! А в реальності ця стеля виглядає ще більш правдоподібно завдяки спеціальній підсвітці. Всередині готелю побудовані канали, по яких можна прокататися на гондолі в супроводі співаючого гондольєра. Так класно коли на вулиці вечір, а ти заходиш в готель, а там день :)
Також подивилися на левів в MGM Grand. Там для них побудований спеціальний вольєр ціною кілька мільйонів. Він скляний і за левами дуже зручно спостерігати, але звуконепроникний і через нього леви не бачать спалахів фотокамер. Там підтримується постійна температура і вологість, так що леви там себе почувають краще ніж на природі :) Та й проводять вони там лише пів дня на тиждень, бо двічі на день левів міняють на інших, а решту часу вони живуть на спеціально побудованому для них ранчо за містом. До речі, виявляється, леви відпочивають 18-20 годин на добу незалежно від середовища де знаходяться :)
В готелі New York New York покаталися на американських гірках. Для мене це було вперше. Я раніше думав, що то все забавки для дітей і може бути страшно хіба для третьокласниці. А сам на першому ж піруеті чуть в штани не навалив! Реально так тобою кидає і так тарабанить тим возиком, та ще й на великій висоті. Заспокоюєш себе тільки думкою, що то Америка і тут атракціон має бути безпечним :)
Ввечері пішли в Hard Rock Café. Колись давно, коли в мене була футболка з секонд-хенду з написом Hard Rock Café і я дивився по телевізору як голівудські зірки приходять на відкриття ресторанів цієї мережі, я й подумати не міг, що колись буду вечеряти в ньому :) А місце досить класне! Коли ми прийшли, не було вільних столиків і тому нас попросили присісти за баром і дали штуку схожу на пульт, яка мала почати мигати і пищати коли для нас з’явився столик :) Я таке бачив вперше. Але виявилося, що цей пристрій досить поширений. На наступний день, коли ми пішли в якесь кафе перекусити, нам дали такі самі штуки замість номерків, щоб ми знали коли наше замовлення готове і могли піти його забрати. Ще одна прикольна річ в Hard Rock Café – біля кожного столика є монітор, по якому можна тицяти і голосувати за пісню, та пісня, яка набрала найбільше голосів, грала наступною :) Одним словом, посиділи непогано.
Під кінець дня я вже був такий втомлений, що мусів відхилити флірт приємної чорношкірої дівчинки, яку зустрів в фойє готелю Bellagio :)

На наступний день всі довго відсипалися. Коли прокинулися ще десь повешталися і потім пішли на виставку Bodies. Дуже цікава анатомічна виставка. Там 20 справжніх людських тіл в різних розрізах. Цікаво описано роботу різних органів і все це можна побачити. Також були окремо органи, здорові і уражені різними хворобами. Можна було помацати спеціально оброблені частини справжніх легенів і мозку. Були навіть виставлені кровоносні системи різних частин тіла – це взагалі щось надзвичайне! Всі судини замальовані пігментом і відділені повністю від усіх інших тканин, так що залишилася лише одна кровоносна система сама по собі в такій формі, в якій вона знаходиться в тілі. Одним словом, дуже цікава і пізнавальна виставка! Ми не засікали час, але здається провели там кілька годин.
Потім покаталися на monorail-і – досить зручний спосіб, щоб добратися з одного кінця Стріпу до іншого. Пішки там йти досить довго і дуже спекотно, а от на monorail-і швидко.
Одну річ я не встиг зробити в той день – я хотів стрибнути зі Стратосфери – найвищої будівлі Лас Вегасу. Там нещодавно появився атракціон під назвою Sky Jump - тебе прив’язують до шнурка і спускають з 250-метрової висоти. Тобто це не банджі-джампінг, бо ти летиш в не зовсім вільному падінні, але вони кажуть що досягаєш швидкості 60 км/год. Це найвищий Sky Jump в штатах. Збоку це виглядає досить цікаво – виходиш і стрибаєш з височенної вежі вниз! Тому я дуже захотів спробувати. Але коли я прийшов туди, то виявилося, що в той день було вже надто багато бажаючих, тому мені вже місця не вистачило. Ну нічого, буде що робити коли приїду на наступний раз :)
Під вечір почали шукати чогось поїсти. Знайшли дуже класне кафе iHop – всім рекомендую! Воно поряд зі Стратосферою. Після того як сходили туди один раз, то тільки там і їли. Мабуть вони щось досипають у свої млинці, щоб нам хотілося приходити знову і знову… :)


Ввечері вирішили, що завтра візьмемо машину на прокат і поїдемо в Grand Canyon. Довго шукали по магазинах карту, щоб знати куди їхати, але так нормальної карти і не знайшли, бо більшість магазинів були закриті. Порилися трохи в інтернеті, подивилися як краще їхати і полягали спати, щоб хоч трохи поспати перед поїздкою.

В понеділок зранку пішли брати машину. Виявилося, що прийшли ми зарано, бо в прокаті не було жодної машини, але мали з’явитися через годину. Ми вирішили зарезервувати машину, щоб не вийшло так, що ми залишилися без коліс сьогодні. Дівчинка за стійкою записала моє ім’я на листочку і обвела його гарною хмаркою – резервація готова :) Раз у нас з’явився зайвий час, вирішили піти поснідати. Коли повернулися через годину, то до стійки прокату вже вилаштувалася черга. Я вже перелякався, що нам машини не вистачить, але мене заспокоювало те, що моє ім’я було єдине обведене хмаркою на листочку :) Крім того група чоловіків яка стояла в черзі перед нами не була схожа на ти, хто збирається брати машину. Я думав вони прийшли повертати машину. Виявилося вони з ФБР… Коли дійшла їхня черга, вони представилися, показали документи і попросили дівчинку з’єднати їх з менеджером. Задали кілька питань менеджеру по телефону і пішли собі. Мене найбільше вразило те, що вони стояли в черзі!!!
Дійшла наша черга, машина на нас чекала. Підписали всі документи, взяли ключі і пішли на стоянку за нашим залізним конем. Це була біла Toyota Corolla. Я вперше сідав за машину з автоматичною коробкою передач. Ну це звісно не проблема, навіть навпаки – простіше. Але все таки треба було в інтернеті підглянути що означають інші позиції трансмісії крім P, N, D і R :) Ну машина, звісно, класна. Шкода тільки, що навігатора не було – довелося нам їхати по знаках.
Спершу вирішили поїхати на дамбу Гувера. Вона була по дорозі до каньйону. Google Maps сказали, що до дамби їхати одну годину. Нажаль вони не враховують густину трафіку. Як виявилося на під’їзді до дамби страшні затори, тому дорога зайняла нам замість однієї – дві години.


Але воно було того варте, дамба справді вражаюча! Ось навіть не вся помістилася на фото:


Ця дамба побудована на річці Колорадо, на межі Невади і Арізони.


Ось як виглядає ріка Колорадо з дамби:


З другої сторони найбільше штучне водосховище США – озеро Мід (Mead). Після дамби ми також поїхали дивитися на нього зблизька.
На дамбі функціонує гідроелектростанція. Ось турбіни електростанції:


Оскільки ми вже сюди приїхали, то вирішили взяти екскурсію всередину електростанції. На екскурсії розповідали як будували цю дамбу і електростанцію, кіно показували. Загалом багато цікавих вражень, не дарма з’їздили.
Після огляду дамби і озера Мід стало зрозумілим, що в Великий Каньйон ми вже не встигнемо. Тому вирішили поїхати в Ред Рок Каньйон, який був трохи ближче. Дорога до каньйону була така як у фільмах – тільки дві полоси, а по обидва боки пустеля з всякими сухими кущиками і кактусами.
Здається довго не блукали, досить швидко їхали, але поки доїхали до каньйону, то вже почало сутеніти. На в’їзді на територію заповідника запитали в касира-рейнджера чи є ще сенс їхати в каньйон, чи ми вже нічого не побачимо через те, що темно. Він сказав, що всього ми точно не побачимо. Тож ми вирішили не тратити часу і не заїжджати дуже глибоко. Пофотографувалися з кактусами і кам’яними брилами на в’їзді в каньйон і поїхали назад, бо ще хотіли встигнути на шоу в нашому готелі.
Назад повернулися під вечір. На шоу Crazy Girls довелося йти голодними, бо поїсти вже не встигали. Коли купували квитки на шоу, сталося щось дивне, я й досі не зрозумів що це була за акція. Ми думали чи брати звичайні квитки чи у VIP-сектор і нам запропонували таку знижку на квитки в VIP-сектор, що вони вийшли дешевшими за звичайні. Чудеса!
Після шоу і вечері вже не було часу лягати спати, бо треба було повертати машину і їхати в аеропорт. На щастя, я міг повернути авто біля аеропорту. Тож ми зібралися, востаннє проїхалися нічним Лас-Вегасом, здали авто і подалися в аеропорт. На реєстрації я знову був приємно вражений, коли я останнім з нас чотирьох підійшов до стійки, щоб мені видали білет з місцем і дівчинка за стійкою помітила біля мого імені позначку Premier і сказала: “О, ви Прем’єр?! Зараз ми про вас подбаємо!” Після цього мені і тим хто зі мною летів поміняли квитки так, що на наших місцях було стільки простору для ніг, що ми навіть витягнутими ногами не діставали наступного ряду :) Приємно!

По приїзді треба було заскочити додому і відразу йти на роботу. Я був такий замучений після дня проведеного за кермом і всього кількох годин сну за останні дві доби, що ледь висидів на роботі до кінця дня. Не допомагали ні редбули, ні кава… Одним словом, тепер точно знаю, що прилітати зранку і відразу йти на роботу – погана ідея.
Ось така поїздочка видалася. Вражень багато, ледь помістилися в блог-пост :) Наступна моя поїздка – в Нью-Йорк через тиждень. Так що, вперед за новими враженнями!

субота, 18 вересня 2010 р.

Rafting

Я вже давно мав про це написати, але щось часу абсолютно не було, навіть на вихідних. Чому не було часу, можна буде в наступних постах прочитати ;)

Так от, нещодавно я відкрив для себе рафтінг – спорт, який полягає в тому, що кілька чоловік на надувному човні (рафті) спускаються по гірській річці. Це у нас такий був виїзд на природу зі співробітниками. Така є традиція, що компанія спеціально виділяє гроші на те, щоб команда могла час від часу кудись виїхати і зайнятися якимось командним видом спорту. Такий собі тім-білдінг. Ми обирали в кінці між стрибками з парашутом і рафтінгом. Я особисто голосував за стрибки з парашутом, але ні краплі не жалкую про те, що ми вибрали рафтінг. Тепер, дивлячись назад, можу з впевненістю сказати, що рафтінг набагато цікавіший для більш менш великої групи людей. Хоча з парашутом все одно треба буде колись спробувати ;) Чому рафтінг цікавіший? Тому що це цілий день цікавої активності на природі, в той час як стрибок з парашутом – це всього кілька хвилин польоту.
Хоча з рафтінгом теж не все так гладко. Нам довелося потратити 3 години на те, щоб доїхати до місця. Правда в американських масштабах це, мабуть, не багато :) Та й була хороша можливість додивитися сни в автобусі, бо виїжджали ми о 7-ій ранку.

Приїхали ми на місце, нам роздали весла, короткий інструктаж як гребти – і вперед! Цілий день на природі під літнім сонцем лише з маленькою перервою на обід. Я вже цього разу намазався сонцезахисним кремом, щоб не ставати на ті самі граблі вдруге :) Правда коліна все одно згоріли, бо я щось не подумав, що сонце і туди буде світити :)


Річка була не дуже крута, було лише кілька більш-менш крутих порогів, та й з нами в човні сидів інструктор, який казав нам коли і куди гребти. Зате гребти треба було досить багато. Багато хто під кінець вже втомився і ледь гріб, тому мені під кінець було ще важче, оскільки я сидів спереду і тому доводилося гребти за трьох :) Але я не жаліюся, бо розминка була досить непогана – я б повторив!


Сухим залишитися в тому човні було неможливо – ми всі після першого ж порогу були мокрі. Та й спека така була, що я з радістю пірнав в холодну річкову воду на кожній нашій зупинці. Правда, в кінці дня я глянув на нашого інструктора і він був практично сухим… мабуть він знає якийсь секрет :)

Загалом поїздка дуже сподобалася! Відкрив для себе ще один вид спорту. (Також нещодавно спробував грати в великий теніс, ще не сильно вдається, але цікаво.)
Одним словом, значно цікавіше ніж буденна робоча п’ятниця :)

неділя, 8 серпня 2010 р.

Joel on Software

Сьогодні я відкрив для себе Джоеля Спольські!

Почалося все з того, що я після чергового проведеного телефонного інтерв’ю, вирішив почитати десь відрекомендовану статтю про те як ці інтерв’ю варто проводити. Це була стаття “The Phone Screen” by Joel Spolsky. Стаття сподобалася, хоч специфіка телефонних інтерв’ю які я проводжу трохи інша, бо у нас кандидати таки пишуть код на телефонних інтерв’ю.

Можливо хтось скаже, що я сидів у танку, але я справді лише чув десь, що всі хвалять цього Джоеля, але сам нічого з його творінь не читав. Можливо через те, що я взагалі мало читаю... Не складається у мене щось ні з якими проявами літератури…

Так от, після прочитання статті я побачив під нею лінк на наступну статтю: The Guerrilla Guide to Interviewing (version 3.0). От після цієї статті мене затягнуло! Реально отримав купу задоволення від її прочитання! Її було настільки легко і приємно читати, наче вона була написана спеціально для мене. Сподобалося як автор виділяє курсивом ті слова на яких хоче зробити наголос, таке відчуття, що не читаєш, а він сам розповідає. Плюс формат блогу додає довіри до автора, так ніби читаєш блог свого друга. І ці картинки в статті! Вони ніби не мають ніякого відношення до вмісту, але так гарно вписуються і розбавляють її, водночас не відволікаючи від читання. Не знаю, може це все вже давно відомі прийоми, але на мене вони подіяли безвідмовно, мені хочеться читати його статті ще.
Ну і найголовніше – вміст! Справді, багато дуже цікавої і корисної інформації. Роками зібраний досвід гарно і доступно проаналізований і поданий на тарілочці! Всім раджу до прочитання! Чув, що статті Джоеля Спольські були всі разом видані у вигляді книги. Також чув, що вони були перекладені на російську мову. Не знаю, чи в перекладі зберігся той приємний для читання стиль автора, але найголовніше – вміст, повинно було зберегтися.
Тож я планую в найближчому майбутньому почитати ще кілька статей цього автора.

Ну і на сам кінець, якщо ви хочете користуватися порадами Джоеля, варто пам’ятати, що вони працюють лише якщо ви будуєте ідеальну компанію ;)

неділя, 1 серпня 2010 р.

ostap.lviv.ua

Відсьогодні на мій блог потрапити стало ще легше! Погляньте в адресну стрічку свого браузера… ви здивовані? Хіба це не чудово!! Замість довгої і складної адреси, якої ви ніяк не могли запам’ятати (ostapco.blogspot.com), тепер там красується лаконічне і зрозуміле новеньке доменне ім’я – ostap.lviv.ua!

Тепер, щоб потрапити на свій блог, мені не доведеться вводити в пошуковику “остапові думки”... :)

Але не варто панікувати якщо ви зберегли стару адресу в себе в закладках, як посилання на своєму сайті, викарбували її в своїй пам’яті, зробили татуювання з нею, щоб ніколи не забути, чи просто записали на листочку на видному місці – стара адреса автоматично перенаправлятиме вас на нову!

субота, 31 липня 2010 р.

Американська медицина

Угараздило ж мене захворіти відразу після повернення з відпустки! На щастя, коли я пишу цей пост, я вже іду на поправку. Але в тому що я простудився і мусив звернутися до лікаря є один плюс – з’явилася тема для чергового блог-посту! :)

Отже кілька днів тому я познайомився з американською медичною системою. Гріх про це не написати :)
Почну з того, що тут у мене є страхівка, яку мені оплачує компанія. Я не дуже вже так сильно розібрався з різними видами американських страхівок, але в свій час я міг обирати між видами страхівки HMO і PPO. Основна відмінність між ними, про яку я поки знаю, це що в HMO ти повинен завжди ходити до свого терапевта, і якщо він тобі призначить обстеження у спеціаліста, то тоді ти йдеш до спеціаліста. А в PPO ходиш собі до яких хочеш спеціалістів напряму. Ну от я якраз вибрав PPO. Правда в моєму випадку мені якраз до терапевта і треба було.
Далі треба було вибрати до якого лікаря піти. В деяких лікарів є приватні кабінети. Також в нашому місті є щось типу великої поліклініки, де практикують багато лікарів. Ну от я вирішив туди і піти, бо якщо раптом доведеться здавати якісь аналізи, щоб мені на місці все і зробили.
Також до лікаря просто так іти не можна, треба записатися на прийом. Хоча, я чув, що тут є і такі клініки куди можна прийти і сидіти в черзі як у нас. Отже, подзвонив я, попросив щоб мені призначили якогось терапевта, бо у мене ще, звісно, свого не було. Мені випадковим чином призначили терапевта, потім сказали, що мій (щойно призначений) терапевт весь день зайнятий, але мене може прийняти інший терапевт, якщо я звісно не проти :) Я звісно подумав, чи варто мені йти до іншого лікаря, якщо у мене вже 40 секунд як є свій терапевт… Але затягувати з цим не хотілося і тому я погодився :) Таким чином мені пощастило, що мене змогли прийняти в той самий день. Кажуть, що тут до лікаря на прийом варто записуватися завчасно, бо інколи доводиться чекати кілька днів. Правда, якщо у вас екстрений випадок, то варто про це сказати, на цей випадок в кожного лікаря завжди є в запасі час.
Отже призначили мені зустріч з доктором Метьюсом. Я навіть зміг з ним “заочно познайомитися” через його сторінку на сайті поліклініки: Scott Matthews, M.D.

Отже, прийшов я завчасно перед призначеним часом в цю поліклініку, бо мені ще треба було завершити свою реєстрацію у них. Підписав кілька папірців. Після цього мені запропонували підписатися на безкоштовний сервіс онлайн-доступу до своєї медичної інформації. Вау! Такий собі онлайн-банкінг з поліклінікою, назвемо його онлайн-хелсінг :) Ну я чоловік прогресивний – звісно підписався!
Далі пішов у відділення до свого лікаря. Сказав, що я до нього, в мене перевірили документи, сказали почекати і, оскільки у мене був кашель, видали маску на обличчя. Чекати довелося десь хвилин 15 довше призначеного часу, бо лікарі були завантажені. Потім до мене вийшла медсестра і повела мене в оглядовий кабінет. Там мені виміряли практично все, що можна було виміряти: тиск, пульс, температуру, вагу, об’єм легень. Потім запитали всі симптоми, чи в мене немає ніяких алергій, чи я приймаю якісь ліки і т.д. … ну все як у фільмах. Після цього медсестра пішла за лікарем.
Далі прийшов доктор Метьюс. Без спішки прослухав мене, ми з ним трохи поговорили. Запропонував здати аналізи – я не відмовився :) Сказав що результати будуть сьогодні і він мені зателефонує. Весело було, коли я запитав у нього чи він дає мені якесь направлення на аналізи, а він відповів, що не треба – це все є в комп’ютері :) Класно американським лікарям – все у них в комп’ютері! Для наших ж лікарів в комп’ютері є тільки “Косинка”… :)

Ввечері доктор Метьюс справді зателефонував, сказав, що я буду жити довго і щасливо, і запропонував бути моїм терапевтом. Хоч у мене на той час вже кілька годин як був інший терапевт, якого я ніколи не бачив (крім як на сайті поліклініки), я вирішив, що доктор Метьюс ніби мужик нормальний, і погодився. Та й яка мені різниця, я в принципі не планую дуже по лікарях ходити :) Далі доктор сказав мені дзвонити йому якщо щось потрібно і на тому ми розпрощалися.

На вихідних я вирішив глянути, що ж то за такі онлайн сервіси пропонує моя поліклініка. Виявилося, що в своєму онлайн-еккаунті я можу переглядати всі дані про всі свої візити, включно з симптомами на які я жалівся, результатами всіх замірів які у мене взяли і, навіть, якого кольору були аналізи які я здав і що вони містили. Також можна зв’язатися з лікарем чи записатися на огляд. Оце так технології майбутнього!

Одним словом, цікавий досвід. Правда, нажаль, через свою простуду я був змушений пропустити літню вечірку, яку влаштовувала наша компанія. Ну що зробиш, потрібно вибирати тільки одну розвагу – або поліклініка, або вечірка :)

неділя, 4 липня 2010 р.

В дорозі 2. Мюнхен.

Чергова замітка з аеропорту. Тепер вже з Мюнхенського. Я вже майже вдома! Ще трішки, десь 2 годинки і я буду в рідному Львові!
Сиджу, чекаю свого рейсу. Вже скупився в д'юті-фрі, попив німецького пива, поїв німецьких сушів :) Доречі про д'юті-фрі, так незвично, що яка ціна написана, стільки і платиш :) Я вже трохи звик до того, що в штатах всі ціни пишуть без податків…

На одному рейсі зі мною вся команда львівських Карпат. Шкода, що я нікого з них не знаю… а так пішов би сфотографувався з ними. Але так якось трохи дивно йти фотографуватися, коли жодного гравця не знаєш… Ну може хіба піти з чорношкірим легіонером сфоткатися… мабуть він хороший гравець, якщо його в команду запросили…

Ну що ж, ще трошки і я буду вдома. Ура!

І цей пост відправлю вже з дому, бо, нажаль, в Мюнхенському аеропорту безкоштовного інтернету нема… :(

В автобусі до літака, в якому майже всі були в формі Карпат, таки вирішив з хлопцями сфоткатися :)