неділя, 28 березня 2010 р.

Я їду додому...

Сиджу в Віденському аеропорту і насолоджуюся безкоштовним інтернетом. Порівняно з багатьма американськими аеропортами тут справи з цим набагато кращі. Хоч мій термінал і далеко, але WiFi зв'язок хороший і інтернет 7 Мб/с! А в JFK в Нью Йорку, в якому я був кілька годин тому, інтернету безкоштовного взагалі нема. На щастя, по штатах я їжджу зі своїм 3G інтернетом :)
Я вже збився з рахунку скільки я годин тому виїхав з дому в Пало Альто... З тими змінами часових поясів, вже навіть мій айфон перестав автоматично перестроюватися. Хоча можна порахувати...
Серед ночі за 3 години до рейсу я виїхав з дому до аеропорту. Співробітник зголосився підкинути на машині, так що навіть не довелося таксі брати. Вночі їхати одне задоволення! Машин нема, нема заторів, так що добралися швидко.
Як тільки приїхав, пішов здавати багаж. Як виявилося моя "сумочка" заважила 30 кг. Я навіть не очікував :) Це при обмеженні на вагу безкоштовного багажу в 23 кг. Мені запропонували два варіанти: заплатити за надлишкову вагу $125 або перепакувати надлишок в іншу сумку і заплатити за другу сумку $50. Я вибрав третій варіант: перепакував рівно 7 кг в іншу сумку і заплатив за неї $35 :) Весело було перепаковувати на стійці реєстрації сумки, я ще такого не робив... але я так зрозумів, це нормальна практика :)
Потім майже 6 годин польоту до Нью Йорку. Почалося все з того, що я як в індійському фільмі допоміг воз'єднати китайську сім'ю :) Ну тобто помінявся місцями, щоб вони разом сиділи. Потім перекинувся кількома словами з великим чорним мужиком, який набрав собі в літак купу їжі і казав що він би хотів схуднути і бути як я. А ще він мені сказав, що я кльовий чувак, бо пожертвував своїм козирним місцем біля проходу заради китайської сім'ї. До речі, спочатку вони просили його помінятися, тільки він відмовився :)
Далі весь політ я проспав... бо не годували :)
Потім 2 години між рейсами і я вже лечу у Відень. Ще 7.5 годин в літаку.
А, ще встиг в дюті-фрі в Нью Йорку перед рейсом заскочити. Купив 0.75 текіли... На касі весела дівчинка попалася, довго в мене питала чи це точно все що я хочу купити, бо коли вона запакує в спеціальний пакет, то розпаковувати вже не можна буде. Питала чи я не хочу ще маленьку пляшечку, щоб в літаку випити. Ну я сказав, що я і взяв маленьку... Ну і ще підказав на майбутнє, що якщо один пакет запакувала, то потім можна взяти ще один, якщо ще щось купити захочеться... Ох ці американці... :)
В рейсі до Відня вже було веселіше. По перше, годували! Двічі! Ну не хто зна шо, звісно. Але, як кажуть, головне увага :) Плюс, можна було кіно подивитися (яке захочеш на своєму моніторі, а не одне на всіх на маленьких екранах під стелею). І ще був джойстик-пульт і можна було пограти ігри, правда такі, що були популярними в минулому тисячолітті.
По сусідству летіла американська пенсіонерка. Казала, що коли вийшла на пенсію, то почала подорожувати. От зараз їде в Ізраїль, а осінню поїде в тур по Європі. Кльово! Аж на пенсію захотілося! :)
Правда більшість польоту я знову проспав... Вийшов у Відні, і тепер треба чекати ще 5 годин на наступний, вже останній, рейс до Львова. Ще 2 годинки і буду вдома! Ура!
Ну от я і сиджу у Відні, п'ю каву, пишу в блог... На щастя, інтернет тут хороший!
От і повернулися до того, з чого починали :)
Чекай мене рідний Львів! Я вже їду! :)

неділя, 21 березня 2010 р.

Давно не писав... Дайджест за 3 тижні :)

Щось я вже давненько нічого не писав… Було багато роботи, а на вихідних інших справ, так що написати в блог, щось не вистарчало часу. Чесно кажучи, через те, що трохи засиджувався на роботі, вже три тижні не ходив в спортзал. Погано… Але я виправлюся! Спробую з початку наступного тижня відновити заняття.
А в загальному зараз усі думки про поїздку додому. Я вже 4 місяці не був вдома. І от вже через тиждень їду! Ура! Звісно, не дуже на довго, але на скільки б не було, головне, що побуду вдома і всіх побачу! Я коли їхав сюди, думав, як воно буде, коли я буду повертатися (хоч не на довго), чи багато зміниться, як я до всього буду ставитися, як зміняться люди, яких я довго не бачив. Мені і досі цікаво. Думаю, найважче буде повертатися в кінці відпустки знову в Штати. Але не будемо про сумне. Головне що я скоро буду вдома і побачу всіх людей, за якими вже так скучив!

Ну а тепер спробую згадати найяскравіші моменти минулих днів, які я тут ще не висвітлював. Вийде такий собі дайджест :)

Два тижні тому святкували День Народження Сергія, того самого, якого я стриг в попередньому блог-пості :) Святкували в уже звичному барі Old Pro в центрі Пало Альто. Цей бар позитивно вирізняється наявністю пива в великих майже 3-літрових «трубах», американського більярду і симпатичних офіціанток.
Ось ми зі всім крім офіціанток:


А ось уродинник з однією з них:


Ну а це ми вже повертаємося додому:


Наступні приємні спогади – кулінарні :) На днях наші повари на Фейсбуку приготували російські страви. Зокрема, вареники з картоплею, квашену капусту, голубці і «бліни» з яблучним варенням. Скажу чесно, об’ївся я того разу добряче :) Звісно не все у них вийшло так, як готують у нас в Україні (ну і в Росії, я припускаю), але загалом як для першого разу навіть дуже непогано. Найбільше сподобалися вареники і квашена капуста – смакували досить схоже на наші. Хоча, звісно, до того як готують у нас їм ще далеко.
От голубці з грибною підливою виглядали досить автентично, але капуста була сирувата, а рис сухуватий:


Зате вареники, навпаки, смакували досить непогано, але чомусь всередині були зелені... :)



Крім того, у нас тут уже дощі закінчилися і добряче потепліло. На вулиці біля офісу, де у нас є невеличкий парк з баскетбольним майданчиком, вже розквітли дерева. Дуже красиво і, головне, тепло, градусів десь 20 тепла! Тепер намагаюся обідати на вулиці, це набагато приємніше ніж у набитій людьми їдальні.


А вчора їздили до знайомого у Сан Франциско. Відчувається, що там справжнє місто: купа людей, бомжі на вулицях, життя кипить, ввечері черги до клубів, з яких грає музика на всю вулицю, п’яні дівчата, які йдуть на зустріч і щось тобі вигукують... в Пало Альто всього цього нема. В цьому плані у нас, як у спокійному селі :) Чесно кажучи, трохи не вистачає такого от міського життя.
В Сан Франциско ми проїхалися на трамвайчику. Цей трамвайчик, це такий собі символ. Він уже досить старий, а на кінцевій зупинці його розвертають вручну – досить оригінальне видовище. Крім того, спереду можна їхати на ньому, причепившись до нього збоку, ось так:



Вийшовши з трамвайчику ми пішли до узбережжя – головного розважального центру міста. Там купа магазинів з сувенірами, ресторанів, барів. Звідти ходять екскурсії на катерах до Алькатрасу та вздовж узбережжя. На узбережжі є довгий дугоподібний пірс, з якого добре видно великий червоний міст і Алькатрас. Ось саме узбережжя:


А ось я на фоні моста. Епічно... :)


З пірсу ловлять рибу і крабів, а навколо літає купа морських птахів. Коли я побачив як ловлять крабів мені відразу захотілося цих крабів скуштувати, що я і зробив в одному з прибережних ресторанчиків:


Ну і на сам кінець, сьогодні ми поїхали в великий торговий центр Hillsdale, один з найбільших в районі Силіконової Долини. Він справді великий, деякі магазини в ньому 2-3 поверхові. Мені особливо запам’ятався прилавок одного магазину взуття, це ж справжній «гоп-стайл»:


Мабуть їхній середньостатистичний клієнт виглядає ось так:


Ну а загалом торговий центр непоганий, особливо великий вибір взуття, порівняно з іншими торговими центрами поблизу нас. От я собі там кросівки і прикупив.

Ось такий вийшов дайджест. Наступного тижня, мабуть, буду заклопотаним, збиратимуся додому. Тому наступний пост я вже напишу, мабуть, зі Львова.