понеділок, 3 грудня 2012 р.

Golden State Warriors vs. Indiana Pacers

Ну нарешті я сходив на матч NBA! Аж сам дивуюся як я міг за три роки в США, будучи прихильником баскетболу, жодного разу вживу не побувати на матчі NBA. Ну але, нарешті, сталося! В суботу місцева команда з Окленда Golden State Warriors приймала на своєму майданчику команду Східної Конференції Indiana Pacers.


Golden State – за поточними результатами краща каліфорнійська команда NBA. Зараз вона в першій п’ятірці Західної Конференції. В той час як Pacers – трохи нижче середини таблиці Східної Конференції, себто замикають десятку. Тож можна було передбачити, що господарі отримають перемогу, але всеж Pacers – не повні аутсайдери, тож гра мала видатися цікавою.


Гра і справді була цікавою! Десь половину гри команди йшли досить рівно, виривалася вперед то одна то інша.

   

Було достатньо цікавих моментів: боротьба під кільцем, кілька слем-данків. Чого тільки вартий влучний кидок далеко з-за середини поля, яким 2-ий номер Golden State, Jarrett Jack, завершив третю чверть.

   

Матч закінчився очікуваною перемогою Golden State. Інтриги в кінці не було, адже команда з Окленда перемогла з відривом – 103 на 92.



Тепер трохи не про саму гру.

Глянувши на фото, дехто може сказати, що коли дивитися вдома той самий баскетбол по телевізору, гравців видно значно краще. Це правда. Який тоді сенс платити $100 за квиток та ще кудись їхати, щоб дивитися баскетбол вживу? Є сенс!
Перш за все, на будь що вживу дивитися краще ніж на відео – по інакшому сприймається, так би мовити, реалістичніше :)
По друге, на матчі ти бачиш все, а не лише те, що хоче показати оператор. Хоч оператори NBA – професіонали і трансляції проводять чудово, але значно краще мати можливість охопити своїм поглядом значно більше деталей і не бути обмеженим прямокутником екрану.
Ну і, звісно ж, атмосфера стадіону! Тим, хто хоч раз ходив на стадіон вболівати за свою улюблену команду, пояснювати що це таке не потрібно :)

Арена, в якій відбуваються матчі NBA, велика! Більша ніж я собі уявляв! Ось панорама з Oracle Arena (клацніть по фото, щоб збільшити):


Так, там на балконі згори також місця для глядачів!

У нас були досить хороші місця. Видно було все чудово! На фото площадка виглядає трохи далі ніж вона була насправді. Ось фото з мого місця до початку матчу:


На цьому розповідь можна було б завершити, якби матч NBA полягав лише в перегляданні баскетболу. Зовсім ні! Для вболівальників тут роблять справжнє свято!

Перш за все, група підтримки – дівчата, завдяння яких піднімати бойовий дух як команди, так і вболівальників :) Не сказав би, що всі вони модельної зовнішності, але здалека виглядають досить привабливо :)


Дуже цікаво було спостерігати за глядачами, які підтанцьовували під музику разом з групою підтримки (і без неї). Майже в кожній перерві камери бігали по арені туди-сюди, і бачили б ви людей, яким щастило потрапити на кілька секунд в поле зору камер – вони використовували ці секунди слави і відривалися на повну! :)

А як думаєте, що може заводити вболівальників ще більше ніж група підтримки, музика і танці? Правильно – халява! :) При чому, навіть якщо ти нічого не дістаєш, отримуєш задоволення від споглядання процесу.
Спочатку в одній з перерв по залу бігали три клоуноподібні персонажі і роздавали, хто б міг подумати, безкоштовну піццу! Ідея зовсім навіть не погана, адже по арені безперервно розносяться запахи їжі, що у мене, наприклад, постійно викликало бажання щось пожувати :)
А в одній з наступних перерв, на поле вийшов мужчина з великою пневматичною гарматою і вистрілював по залу безкоштовними футболками. Публіка шаленіла! :)

Були і інші розваги. Наприклад, у великій перерві на поле випустили дитячі баскетбольні команди з якоїсь школи, і хлопчики грали проти дівчаток. Хлопчики керовані духом суперництва нещадно розгромлювали дівчат :) Думаю, для цих малюків було надзвичайно приємно пограти перед такою великою аудиторією вболівальників. Але найцікавішим у всьому цьому була команда активних вболівальників, що сиділи прямо за нами і несамовито вболівали за команду хлопчиків – значно сильніше ніж вони це робили за Golden State :)

   

Ну і найцікавішою, на мою думку, розвагою був виступ акробатів, які за допомогою трампліна виконували складні піруети і клали м’яч в кільце. Акробати літали так швидко, що фото у мене вийшли ну дуже вже погані, але розмиті образи всеж можна розгледіти :)



Отже, як бачите, гра NBA – це не просто баскетбольний матч. Для американців – це свято життя! :)

неділю, 18 листопада 2012 р.

“Далекобійник”

Колись давно я прочитав в блозі одного інженера, що переїхав з Росії в Штати, про те, як йому видалася нагода покататися на невеликій вантажівці, щоб перевезти свої речі з однієї квартири на іншу. Я тоді собі подумав, як же він отак зумів відразу сісти за кермо вантажівки і поїхати, не маючи досвіду…

Пройшло чотири роки…

Один мій знайомий переїжджає з Сан Франциско в Нью Йорк і не має бажання перевозити всі свої меблі. Запитує, чи не хочу я забрати його ліжко? А мені якраз ліжко в другу кімнату згодиться, а то мій сусід мучиться на надувному матраці :) “Добре”, - каже, - “приїжджай – забери!”

От і настав час мені покататися на вантажівці :)


Велика, правда? :) Нажаль, менших в наявності на пункті прокату не було, а в будь-що інше ніж вантажівка, ліжко просто не влізе.
Ну а тут в кузові купа місця! Можна перевезти 2-3 кімнати :)


В управлінні, як виявилося, теж нічого складного. Коробка передач автоматична. Гідропідсилювач керма є :) Так що відчуваєш себе як у звичайному автомобілі.

Не очевидними для мене виявилися лише два моменти. Перший – ручне гальмо, тут воно під лівою ногою. Ну я його швидко знайшов (я вже колись водив Тойоти з таким самим розміщенням “ручника”). А от як зняти машину з “ручника” я не міг зрозміти довго. Як виявилося, для цього є окрема ручка. Поставив – ногою, зняв – рукою. Елементарно :)

Другий момент – аварійка. Стояв посеред дороги в Сан Франциско і ніяк не міг її знайти! Вона була “вдало” захована між кермом і приборною панеллю. Доцільності такого розміщення я так і не зрозумів.


Отже, перші хвилини їзди. Найважче звикнути, звісно ж, до габаритів. Машина не така вже й широка, зате довга. Про це треба пам’ятати під час усіх маневрів, особливо поворотів, щоб не знести стовп чи припарковане на куті авто :) До кожного маневру треба готуватися завчасно, адже на такій “махіні” не всюди просунешся :)

Орієнтуватися доводиться виключно по дзеркалах. Але, на щастя, тут вони для цього розраховані. Дзеркала складаються з двох частин. Більшість дзеркала показує загальну ситуацію на дорозі, а, як тільки машина на сусідній полосі зникає з огляду великого дзеркала, вона з’являється в малому. Таким чином під час зміни поліс можна пересвідчитися, що ти своїм кузовом не знесеш когось на узбіччя :)


Якщо ви колись грали в комп’ютерну гру “Далекобійники”, то можете пам’ятати, як там, коли їдеш на “фурі”, її постійно трясе, а ще вона розганяється повільно, а гальмує ще повільніше. Так от, в реальності все так само :) Ніколи б не повірив поки сам не спробував. Тож, зрозумівши неефективність своїх гальм і знаючи звички каліфорнійських водіїв, я вирішив тримати дистанцію. Та й при перевезенні вантажу краще зайвий раз не гальмувати, бо той вантаж буде літати по всьому кузову.

На щастя, мій маршрут не пролягав ні по пагорбах Сан Франциско, ні по серпантинах, а в основному по хайвею, тож маневрувати багато не довелося. Якихось 30 миль по хайвею і я вже в Пало Альто.


А, мабуть, найцікавішими маневрами виявилося паркування. Паралельна парковка ще куди не йшло – тут лише треба вдвічі більше місця ніж для легкової машини і звертати увагу на нерухомі (стовпчики) і рухомі (пішоходи, велосипедисти, авто які намагаються тебе об’їхати) перешкоди.
А от коли паркуєшся задом, то там за своїм таки “задом” не видно вже нічого. Тож ситуацію навколо треба оцінити ще до того як почав паркуватися і далі рухатися по дзеркалах і по пам’яті :)

Ну а загалом їздити на вантажівці не так вже і складно, зате як цікаво! Можна відкинутися на спинку, ввімкнути якесь рокове радіо (шарму додає те, що хвилю треба шукати вручну) і відчути себе справжнім “далекобійником” :)

неділю, 28 жовтня 2012 р.

Червона Ferrari

Мені сьогодні зробили дуже крутий подарунок! Нажаль, інтригу довго тягнути не вдасться, бо назва цього посту вже її зламала :) Але я всеж спробую.

От приїхали до мене друзі в суботу зранку, я ще не встиг очі протерти, і кажуть, давай збирайся, треба їхати. Я їх ледве вмовив дати мені хоча б поснідати :) Одягнувся, поснідав (можливо не саме в цьому порядку :) ) і поїхали. Так як вони були серйозно налаштовані, я зайвих питань не задавав – чого буду собі ж ламати сюрприз :)

Їхати довелося аж у Сан Франциско – добре, що поснідав.

За пів години ми під'їхали до стоянки біля стадіону. Я думаю, невже привезли мене дивитися бейсбол? Ні, це виявився стадіон San Francisco 49-ers – команди з американського футболу. Але гра сьогодні явно не відбувалася, бо на стоянці було дуже мало машин. Ну ми припаркувалися і пішли далі пішки.

Хмм… бачу частина стоянки відгороджена і багато людей навколо, чую звуки моторів спортивних машин. О, автошоу чи перегони – в принципі класно!

Вже і машини видно... Ferrari, Lamborgini… Краса!


Стаємо в чергу... Стоп. Так що ще й поїздити можна буде?!? Ух-ти!

Справді! Підходить наша черга... Оце так подарунок! Друзі знають, що я люблю! :) Вони мені подарували можливість проїхатися на Феррарі!

За кілька хвилин я вже стою перед вибудуваною дорожніми конусами трасою для автокросу, по якій кружляють спорт-кари. Мені дістається Ferrari 599 GTB Fiorano.


Ну а як же ж, якщо Феррарі, то, звісно ж, червона!

Одягаю шолом – в автокросі це обов’язково, сідаю в авто. Поруч зі мною інструктор. Першим ділом помічаю, що педалі лише дві і на кермі пелюсткові перемикачі передач – як у формулі-1. Мені кажуть тримати ногу на гальмах і, буквально за кілька секунд, підстроюють, і без того надзвичайно зручне, спортивне сидіння під мене.


Вмикаю першу передачу і, нажаль, на цьому моя взаємодія з “пелюстками” закінчується, бо інструктор переводить трансмісію в автоматичний режим – такий порядок цього тест-драйву. Але не подумайте, що це те саме, що автоматична коробка передач на звичайному автомобілі! Відразу помічаю це, коли відпускаю гальма і авто нікуди не рухається. Натискаю легко на газ, спрацьовує щеплення і машина рушає.


Окремо варто розказати про те як працюють пелюсткові перемикачі передач. Щеплення контролюється електронікою. Коли водій натискає на пелюстку, щеплення від’єднується, перемикає передачу і під’єднується, водночас ще й правильно підлаштовуючи оберти двигуна – все це відбувається за 100 мілісекунд!

А щоб водій міг ще ефективніше перемикати передачі, на кермі згори є лампочки, які загораючись показують оберти двигуна і допомагають вибрати оптимальний момент перемикання. Відчуття, як у формулі-1: одна лампочка… дві… три, чотири, п’ять – перемикай! (Правда за мене перемикала електроніка, але все одно ефект класний!)


Ще одна оригінальна деталь керма – перемикач Manettino. Цей перемикач також запозичений з керма болідів формули-1. Він дозволяє водію перемикати налаштування підвіски, стабілізаційної та протибуксовочної систем не відволікаючись від керма.

До речі, практично єдина порада яку мені дав інструктор перед стартом – це триматися обома руками керма протягом усього заїзду, перекидати руки мені не доведеться. І він був правий – спортивне кермо дуже чутливе, навіть досить круті віражі проходяться легким поворотом керма (звісно, якщо вам не потрібно використовувати oversteering в заносі).

І ще я нарешті зрозумів навіщо на кермі, саме в тих місцях де ставляться руки, дві вмятини, наче для великих пальців... Це клаксон! :)

Отже, під’їхав я трохи і став в чергу за іншими феррарі. Поки чекали, перекинулися ще кількома словами з інструктором. Я прочитав на панелі модель авто “599 GTR” і вирішив пожартувати, кажу “599 – це кінських сил?” :) На що інструктор відповів: “Ні… Кінських сил тут трохи більше :) 612!”
“Ого!”, кажу, “Це в два з половиною рази більше ніж що я коли небудь водив :)”

Далі поговорили про те який у мене досвід і на чому я їжджу. Тоді інструктор запитав: “Ну що, поїдемо швидко?” :)
Я кажу, “Ну я траси не знаю. Поїдемо – побачимо.”
А інструктор, “Не переживай, я тут для того і є, якщо-що підкажу. А ще, тут дуже крута стабілізаційна і антипробуксовочна системи, так що можна їхати швидко. Головне щоб ти отримав задоволення від поїздки і відчув потужність машини, так що я тобі буду казати, де можна тиснути газ до упору.”


Далі були три кола справжнього драйву! Це мені передати словами, нажаль, не вдасться :)

Авто справді потужне, але всеж дуже навіть контрольоване. Коли тиснеш газ до упору (хід педалі газу, до речі, досить короткий порівняно з більшістю звичайних автомобілів), то, всупереч моєму попередньому уявленню, тебе не вдавлює в крісло і колеса не починають пробуксовувати по дорозі :) Завдяки стабілізаційним системам машина просто швидко набирає обертів, міцно тримаючись поверхні дороги. Ну а в різких поворотах мені вдалося перевірити стабілізаційну систему сповна – авто було наче приклеїне до дороги.

Ще трохи про потужність. Під капотом у Ferrari 599 GTB 6-літровий 12-циліндровий V-подібний двигун, який надає цій красуні, як я вже згадував раніше, потужності у 612 кінських сил! Розганяється до 100 км./год. вона за 3,7 секунди, а до 200 – за 11 секунд!


Яку швидкість я розвинув під час поїздки я і не помітив, бо був надзвичайно захоплений процесом :)

Ось дуже коротеньке відео того, як я долаю один з поворотів. Обов’язково ввімкніть звук, щоб почути двигун і захоплену реакцію глядачів :)


Після того як я доїхав до фінішу, моє ставлення до дорогих спортивних автомобілів змінилося. Раніше я не розумів, який сенс купувати таке дороге авто. Тепер розумію, за які відчуття платиться :)
Але, всеж, найсильніше бажання яке охоплювало мене відразу після заїзду - не бажання мати феррарі, а бажання об'їжджати конуси :) Перед тим як я вийшов з авто, інструктор запитав мене, чи не хочу я зайнятися автокросом і порадив відвідати сайт www.scca.com та пошукати інформацію про автокрос біля мого міста. Мабуть, треба буде спробувати, от тільки куплю тут авто з механічною трансмісією :)

Решту дня я провів переглядаючи відео і читаючи про спорткари Ferrari :)

І на сам кінець, можливо, вам цікаво, що означає назва Ferrari 599 GTB Fiorano. 599 символізує об’єм двигуна – 5999 кубічних сантиметрів. GTB розшифровується як Gran Turismo Berlinetta. Gran Turismo перекладається з італійської як “велика мандрівка” – таку назву дають спортивним авто, які добре підходять для мандрівок на великі відстані з високою швидкістю і з комфортом водночас. Berlinetta – особливо спортивна форма кузова купе, зазвичай двомісна. А от назва Fiorano – це одна з тестових трас Ferrari.

четвер, 4 жовтня 2012 р.

Оскар для програмістів

Ви коли небудь чули, щоб програмістам вручали оскар? А тим більше, щоб це робили в Україні? А програмістам, можливо як нікому іншому, потрібна увага і визнання, адже працюємо ми з бездушними машинами...

І от цього року компанія SoftServe взяла на себе цю благородну місію - відзначити найкращих працівників IT-галузі в Україні. І назвали все це дійство IT Awards.
Переможців визначали в кількох номінаціях, як от власне "Software Engineer" (еквівалент найкращої ролі першого плану), "Project Management" (найкращий режисер), "Software Architecture" (найкращий сценарист) та інших. На кожну номінацію учасники подавали себе самі, заповнивши невелику форму на сайті IT Awards, де їм потрібно було якнайкраще пояснити, чому саме вони заслуговують на перемогу. Тож скромні програмісти були відсіяні ще у першому етапі :)
Далі уже журі з міжнародних експертів визначало, кому вручити заповітні статуетки.

І тут я плавно переходжу до ще більш цікавої теми. Міжнародні експерти були запрошені не лише для визначення переможців, але і для того, щоб прийняти участь в IT Weekend Ukraine, який передував IT Awards, і, як на мене, представляв значно більший інтерес для айтішників.


IT Weekend Ukraine - це конференція, на якій міжнародні експерти з різних галузей виступали з доповідями і ділилися своїм досвіом з іншими учасниками та гостями конференції.
І, нарешті, ми наблизилися до розкриття причини моєї присутності на IT Weekend. Як на диво, організатори конференції записали мене до числа експертів IT-галузі і запросили виступити з доповіддю! :) Ну я довго не вагався, бо публічні виступи, та ще й на цікавому заході, завжди приносили мені задоволення :) Крім того, на час конференції я планував бути в Україні, тож потрапити на цей захід до Києва не складало жодних труднощів.

Окремо треба відзначити, що SoftServe - молодці. Проведено все було на досить високому рівні. Мені, як доповідачу конференції, взагалі пощастило - надзвичайно милі представники HR-відділу SoftServe завчасно подбали і про квитки до Києва, і про те, щоб мені було де жити. Та що там говорити, ці милі дівчата шукали мене посеред конференції, щоб я раптом не заговорився з кимось і не пропустив обід :) Одним словом, дуже приємно!

Ну а тепер трохи про саму конференцію і про те, за що гості платили по $100, щоб потрапити на неї. (Всеж, справедливо буде зазначити, що багатьом учасникам їхні роботодавці оплатили відвідання конференції.)


Отже, конференція паралельно проходила у 5-ти презентаційних залах. В кожній залі інший доповідач. Довжина кожної доповіді - 50 хвилин. Загалом було аж 37 доповідей, правда, оскільки відбувалися доповіді паралельно, кожен міг послухати лише 9. Тож треба було обирати. Для кращого уявлення, ось програма заходу.


Між доповідями було кілька перерв на каву, що допомагало гостям перевести подих.


В коридорах крім кави, чаю і презентаційних стендів партнерів конференції, ще грав запрошений діджей:


Та не лише кава допомагала гостям залишатися бадьорими. Яка ж IT-конференція може проходити без участі напівоголених дівчат :)

    

Щось я відволікся від суті :) Так от, мене організатори залишили "на десерт", тобто на сам кінець, вже перед врученням IT Awards. Чесно кажучи, поки настав час мені виступати, я вже добряче втомився за весь день прослуховування презентацій :) Думаю, інші учасники також. Але всеж, на моє здивування, моя презентаційна зала була заповнена вщент і всі з нетерпінням чекали, що ж я їм розповім :)
В залі, розрахованій на 60 чоловік, зібралося людей 80, тож я благородно запропонував всім бажаючим розміститися на підлозі :)
Далі слухачі проголосували за мову презентації - перемогла англійська. Як потім виявилося (я спершу не помітив), серед слухачів був і один з винахідників Agile - Алістер Кобюрн (Alistair Cockburn), тож добре, що перемогла англійська :)


Завершилася презентація класично - серією питаннь-відповідей, після чого всі попрямували на IT Awards.

Нагородження IT Awards відбувалося дуже урочисто. Першу половину присвятили зачитуванню довгого списку спонсорів та партнерів, а другу самому нагородженню переможців :) Якщо ви бачили Оскар, то знаєте що собою являє царемонія нагородження, тож я багато розповідати не буду.

І кульмінацією вечора став бенкет, на якому всім щедро наливали віскі від одного з партнерів свята, компанії Teachers. Непогане віскі, до речі :)


Так і завершився IT Weekend Ukraine. По моєму, як для першого разу, все пройшло дуже навіть добре. Організатори молодці! Перш за все, тому що вирішили це зробити, а по друге, тому що успішно втілили задум в реальність. За це їм велике дякую від мене і, певен, від усіх інших учасників та гостей конференції!


Copyright note: більшість фото в цьому пості взяті з Фейсбук-сторінки IT Weekend Ukraine (там можна глянути і решту фото).

суботу, 16 червня 2012 р.

Classic Car Show. Reno, NV

Минулого тижня їздив в Ріно на виставку машин!

Я так давно хотів на виставку машин, вже кілька тижнів, от щось мені захотілося і все. Пробував шукати щось поблизу, але нічого не міг знайти.
І от вирішив з’їздити знову в Ріно, а там якраз на вихідних відбувалася виставка класичних авто! Ура! Можна і на своєму авто поганяти по гірській дорозі на шляху до Ріно, а в Ріно подивитися на чужі красиві авто та ще й в казино пограти :)

Їхали ми вдень, всюди було дуже гаряче, крім як у мене в машині, бо кондиціонер працював майже всю дорогу :) Краєвиди на шляху до Ріно класні! Особливо вже на під’їзді до Тахо, де починаються гори. А коли ще починаються гірські дороги з заворотами – взагалі краса! :)

Приїхали в Ріно коли вже вечоріло. Всі були дуже голодні, тож першим ділом потрібно було добре перекусити. Моя порада, якщо ви в місці де багато великих готелів, як от Ріно чи Вегас, і ви дуже голодні – ідіть в буфет! Це найоптимальніша можливість не дорого і від пуза наїстися! Буфети можна знайти в готелях. Ідея така, що кожен платить за вхід, а всередині шведський стіл і їж-п’єш скільки хочеш! Та й вибір їжі зазвичай великий. В буфеті, який ми відвідали по приїзді, були навіть варені раки!

Коли вдосталь наїлися, вирішили сходити хоч трохи подивитися на машини.


Це був вечір суботи і більшість учасників виставки вже роз’їхалися, але корисно було хоча б глянути де все відбувається, щоб знати куди завтра іти. А відбувалося все в самому центрі міста – саме там де був наш готель :) Частина вулиці була перекрита і на ній по обох сторонах були припарковані класичні авто випущені до 1972 року.

  

Крім того, на тій же вулиці були споруджені дві сцени і паралельно з виставкою там виступали місцеві рок гурти. Ну і, звісно, довершували фестиваль продавці сувенірів, які були повсюди :)


Трошки погуляли і повернулися в готель.


В казино пограли зовсім трошки, натомість чомусь нас потягнуло в дитячу зону, де замість автоматів всякі атракціони, типу кидання м’ячиків чи стріляння у ціль, дитячі ігрові автомати і таке інше :) При цьому на кожному автоматі можна виграти білетики, які потім тут же можна обміняти на подарунки. За деякий час гри цих білетиків назбирується так багато, особливо коли виграєш – цілі рулони. Рахувати їх вручну довго, тому в “магазині”, де їх можна обміняти на призи, ці білетики просто важать! :) Ми назбирали десь 300 білетиків, які ми успішно обміняли на штучний ірокез і кілька цукерок :)

В Ріно наступала північ – чудовий час, щоб іти в клуб, бар чи просаджувати гроші в казино. А вгадайте, що ми робимо з Віталіком?


Ми сідаємо писати змагання з програмування – Russian Code Cup! :) Починалося воно якраз о півночі. Ми вже трохи сонні, але це ж останній кваліфікаційний раунд, хіба ми можемо його пропустити! Та й це всього лише якихось дві годинки. А як виявилося, нам знадобилося і того менше – трохи більше години, щоб завершити всі завдання і кваліфікуватися в наступний раунд. Забігаючи наперед скажу, що в наступному етапі я всеж вилетів – зайняв 85-те місце, а на фінал у Москву проходили перші 50 учасників. Ну що зробиш, швидкість вже не та, яка була тоді коли я постійно тренувався розв’язувати задачки. Розв’язав достатньо, але занадто повільно – те, що фіналісти роблять за 20-30 хвилин мені займало годину. Ну нічого, зате футболочку, як відзнаку учасника останнього відбіркового раунду, виграв :)

Після завершення змагання, ми вже були занадто сонні, щоб кудись іти, але перед сном ще хотіли подивитися відео, зняті по дорозі в Ріно. Дивитися хотілося на великому екрані, а, оскільки кабель до телефона забули, наступна година пішла на те, щоб придумати як скопіювати відео розміром 1.5 Gb з телефона на ноутбук. Блютуз виявився занадто повільним, а так як можливостей пересилки контенту по Wi-Fi телефон сам по собі не передбачає, та ще й не хотів підключатися до мережі створеної на лептопі, довелося робити з телефона Wi-Fi Hotspot, піднімати на лептопі Apache веб сервер, та писати невеличку PHP-сторіночку, через яку вже з телефона можна було завантажити відео. Найбільше часу потратили для налаштування PHP та Apache, щоб можна було прийняти такий великий файл. Саме завантаження зайняло 12 хвилин, і ми задоволені своєю роботою полягали спати :) Відео, чесно кажучи, було значно менш цікавим, ніж процес його переписування :)

Наступного ранку вже повноцінно пішли дивитися на авто!

  
  

Яка ж там краса!


Та що розказувати, дивіться самі, ось альбом зі всіма авто! Я не пропустив жодного! :)


Вони всі були такі блискучі і красиві, що важко було повірити, що ці авто ще й їздять :) Але таки їздять!


Цікаво, що на виставці не було жодного європейського автомобіля, лише американські. Аж коли ми вже збиралися йти під’їхав старенький Mini Cooper. Але, чесно кажучи, конкурувати з американськими масл-карами йому було важко.

  

Передивилися ми всі авто ще раз, потім поїли, заправили повний бак (навіть трохи більше – вперше у мене бензин полився через верх) та й поїхали додому. Ще три з половиною години в дорозі і ми знову в Кремнієвій Долині. Вихідні вдалися! Єдиний недолік, виїхав я туди на свіжо вимитій машині, а після повернення довелося мити знову :)