Угараздило ж мене захворіти відразу після повернення з відпустки! На щастя, коли я пишу цей пост, я вже іду на поправку. Але в тому що я простудився і мусив звернутися до лікаря є один плюс – з’явилася тема для чергового блог-посту! :)
Отже кілька днів тому я познайомився з американською медичною системою. Гріх про це не написати :)
Почну з того, що тут у мене є страхівка, яку мені оплачує компанія. Я не дуже вже так сильно розібрався з різними видами американських страхівок, але в свій час я міг обирати між видами страхівки HMO і PPO. Основна відмінність між ними, про яку я поки знаю, це що в HMO ти повинен завжди ходити до свого терапевта, і якщо він тобі призначить обстеження у спеціаліста, то тоді ти йдеш до спеціаліста. А в PPO ходиш собі до яких хочеш спеціалістів напряму. Ну от я якраз вибрав PPO. Правда в моєму випадку мені якраз до терапевта і треба було.
Далі треба було вибрати до якого лікаря піти. В деяких лікарів є приватні кабінети. Також в нашому місті є щось типу великої поліклініки, де практикують багато лікарів. Ну от я вирішив туди і піти, бо якщо раптом доведеться здавати якісь аналізи, щоб мені на місці все і зробили.
Також до лікаря просто так іти не можна, треба записатися на прийом. Хоча, я чув, що тут є і такі клініки куди можна прийти і сидіти в черзі як у нас. Отже, подзвонив я, попросив щоб мені призначили якогось терапевта, бо у мене ще, звісно, свого не було. Мені випадковим чином призначили терапевта, потім сказали, що мій (щойно призначений) терапевт весь день зайнятий, але мене може прийняти інший терапевт, якщо я звісно не проти :) Я звісно подумав, чи варто мені йти до іншого лікаря, якщо у мене вже 40 секунд як є свій терапевт… Але затягувати з цим не хотілося і тому я погодився :) Таким чином мені пощастило, що мене змогли прийняти в той самий день. Кажуть, що тут до лікаря на прийом варто записуватися завчасно, бо інколи доводиться чекати кілька днів. Правда, якщо у вас екстрений випадок, то варто про це сказати, на цей випадок в кожного лікаря завжди є в запасі час.
Отже призначили мені зустріч з доктором Метьюсом. Я навіть зміг з ним “заочно познайомитися” через його сторінку на сайті поліклініки: Scott Matthews, M.D.
Отже, прийшов я завчасно перед призначеним часом в цю поліклініку, бо мені ще треба було завершити свою реєстрацію у них. Підписав кілька папірців. Після цього мені запропонували підписатися на безкоштовний сервіс онлайн-доступу до своєї медичної інформації. Вау! Такий собі онлайн-банкінг з поліклінікою, назвемо його онлайн-хелсінг :) Ну я чоловік прогресивний – звісно підписався!
Далі пішов у відділення до свого лікаря. Сказав, що я до нього, в мене перевірили документи, сказали почекати і, оскільки у мене був кашель, видали маску на обличчя. Чекати довелося десь хвилин 15 довше призначеного часу, бо лікарі були завантажені. Потім до мене вийшла медсестра і повела мене в оглядовий кабінет. Там мені виміряли практично все, що можна було виміряти: тиск, пульс, температуру, вагу, об’єм легень. Потім запитали всі симптоми, чи в мене немає ніяких алергій, чи я приймаю якісь ліки і т.д. … ну все як у фільмах. Після цього медсестра пішла за лікарем.
Далі прийшов доктор Метьюс. Без спішки прослухав мене, ми з ним трохи поговорили. Запропонував здати аналізи – я не відмовився :) Сказав що результати будуть сьогодні і він мені зателефонує. Весело було, коли я запитав у нього чи він дає мені якесь направлення на аналізи, а він відповів, що не треба – це все є в комп’ютері :) Класно американським лікарям – все у них в комп’ютері! Для наших ж лікарів в комп’ютері є тільки “Косинка”… :)
Ввечері доктор Метьюс справді зателефонував, сказав, що я буду жити довго і щасливо, і запропонував бути моїм терапевтом. Хоч у мене на той час вже кілька годин як був інший терапевт, якого я ніколи не бачив (крім як на сайті поліклініки), я вирішив, що доктор Метьюс ніби мужик нормальний, і погодився. Та й яка мені різниця, я в принципі не планую дуже по лікарях ходити :) Далі доктор сказав мені дзвонити йому якщо щось потрібно і на тому ми розпрощалися.
На вихідних я вирішив глянути, що ж то за такі онлайн сервіси пропонує моя поліклініка. Виявилося, що в своєму онлайн-еккаунті я можу переглядати всі дані про всі свої візити, включно з симптомами на які я жалівся, результатами всіх замірів які у мене взяли і, навіть, якого кольору були аналізи які я здав і що вони містили. Також можна зв’язатися з лікарем чи записатися на огляд. Оце так технології майбутнього!
Одним словом, цікавий досвід. Правда, нажаль, через свою простуду я був змушений пропустити літню вечірку, яку влаштовувала наша компанія. Ну що зробиш, потрібно вибирати тільки одну розвагу – або поліклініка, або вечірка :)
субота, 31 липня 2010 р.
неділя, 4 липня 2010 р.
В дорозі 2. Мюнхен.
Чергова замітка з аеропорту. Тепер вже з Мюнхенського. Я вже майже вдома! Ще трішки, десь 2 годинки і я буду в рідному Львові!
Сиджу, чекаю свого рейсу. Вже скупився в д'юті-фрі, попив німецького пива, поїв німецьких сушів :) Доречі про д'юті-фрі, так незвично, що яка ціна написана, стільки і платиш :) Я вже трохи звик до того, що в штатах всі ціни пишуть без податків…
На одному рейсі зі мною вся команда львівських Карпат. Шкода, що я нікого з них не знаю… а так пішов би сфотографувався з ними. Але так якось трохи дивно йти фотографуватися, коли жодного гравця не знаєш… Ну може хіба піти з чорношкірим легіонером сфоткатися… мабуть він хороший гравець, якщо його в команду запросили…
Ну що ж, ще трошки і я буду вдома. Ура!
І цей пост відправлю вже з дому, бо, нажаль, в Мюнхенському аеропорту безкоштовного інтернету нема… :(
В автобусі до літака, в якому майже всі були в формі Карпат, таки вирішив з хлопцями сфоткатися :)
Сиджу, чекаю свого рейсу. Вже скупився в д'юті-фрі, попив німецького пива, поїв німецьких сушів :) Доречі про д'юті-фрі, так незвично, що яка ціна написана, стільки і платиш :) Я вже трохи звик до того, що в штатах всі ціни пишуть без податків…
На одному рейсі зі мною вся команда львівських Карпат. Шкода, що я нікого з них не знаю… а так пішов би сфотографувався з ними. Але так якось трохи дивно йти фотографуватися, коли жодного гравця не знаєш… Ну може хіба піти з чорношкірим легіонером сфоткатися… мабуть він хороший гравець, якщо його в команду запросили…
Ну що ж, ще трошки і я буду вдома. Ура!
І цей пост відправлю вже з дому, бо, нажаль, в Мюнхенському аеропорту безкоштовного інтернету нема… :(
В автобусі до літака, в якому майже всі були в формі Карпат, таки вирішив з хлопцями сфоткатися :)
субота, 3 липня 2010 р.
В дорозі
Як завжди, сиджу в якомусь аеропорту і потягнуло написати блог-пост :) Цього разу це міжнародний аеропорт Ньюарку.
Відразу згадаю приємне враження від посадки попереднього рейсу Сан Франциско - Ньюарк. Літак сів і зупинився настільки швидко, не треба було довго їхати до гейту, як то буває в Нью Йорку, і як тільки зупинилися, зразу дозволили всім вставати і діставати багаж. Реально вся ця процедура зайняла значно менше часу ніж зазвичай.
Коротке враження закінчилося, тепер можна писати довгі і нецікаві розповіді про моє життя :)
Так от, щоб їхати в аеропорт я замовив собі машину. Щось там оператори наплутали і забули водію сказати і, одним словом, він запізнився на пів години. Добре що я додав годину про запас :) Так от водій половину дороги вибачався що запізнився і казав, що знайде того хто це все наплутав :)
Поїздка до аеропорта пролетіла моментально! По перше, бо їхав я в просторному Лінкольні, а по друге, бо ми з водієм говорили більшість дороги. Розказав він, що він вже 30 років в штатах. Сам він родом з Лебанону. Каже що переломний період для нього був після 5 років в штатах, коли він зрозумів, що вже не повернеться. Може він і правий, мабуть якщо провів тут 5 років, з'явилася сім'я, то вже залишишся тут назавжди. Треба собі обов'язково поставити нагадування кожного року, щоб часом не пропустити :) А поїхав він точно так як я - сам, залишив родину вдома. Перший рік було дуже важко без родини. Але каже, що не міг повернутися, бо вдома була війна. Важко сказати, чи історія сумна чи весела... Зараз у нього тут сім'я, він має роботу і спроможний їх утримувати, діти вчаться в американських вузах... Одним словом, в кожного своя доля, головне не опускати рук і сприймати все позитивно, мабуть.
Ну і на останок після довгого ліричного відступу ще одне враження від польоту. Якось я раніше не помічав цього, мабуть, просто коли прилітаєш в Нью Йорк так добре не видно... Манхеттен це просто щось неймовірне! Стільки хмарочосів! Я вражений!
Відразу згадаю приємне враження від посадки попереднього рейсу Сан Франциско - Ньюарк. Літак сів і зупинився настільки швидко, не треба було довго їхати до гейту, як то буває в Нью Йорку, і як тільки зупинилися, зразу дозволили всім вставати і діставати багаж. Реально вся ця процедура зайняла значно менше часу ніж зазвичай.
Коротке враження закінчилося, тепер можна писати довгі і нецікаві розповіді про моє життя :)
Так от, щоб їхати в аеропорт я замовив собі машину. Щось там оператори наплутали і забули водію сказати і, одним словом, він запізнився на пів години. Добре що я додав годину про запас :) Так от водій половину дороги вибачався що запізнився і казав, що знайде того хто це все наплутав :)
Поїздка до аеропорта пролетіла моментально! По перше, бо їхав я в просторному Лінкольні, а по друге, бо ми з водієм говорили більшість дороги. Розказав він, що він вже 30 років в штатах. Сам він родом з Лебанону. Каже що переломний період для нього був після 5 років в штатах, коли він зрозумів, що вже не повернеться. Може він і правий, мабуть якщо провів тут 5 років, з'явилася сім'я, то вже залишишся тут назавжди. Треба собі обов'язково поставити нагадування кожного року, щоб часом не пропустити :) А поїхав він точно так як я - сам, залишив родину вдома. Перший рік було дуже важко без родини. Але каже, що не міг повернутися, бо вдома була війна. Важко сказати, чи історія сумна чи весела... Зараз у нього тут сім'я, він має роботу і спроможний їх утримувати, діти вчаться в американських вузах... Одним словом, в кожного своя доля, головне не опускати рук і сприймати все позитивно, мабуть.
Ну і на останок після довгого ліричного відступу ще одне враження від польоту. Якось я раніше не помічав цього, мабуть, просто коли прилітаєш в Нью Йорк так добре не видно... Манхеттен це просто щось неймовірне! Стільки хмарочосів! Я вражений!
неділя, 27 червня 2010 р.
Public barber shop
Як би це не виглядало дивно, але сьогодні я вперше пішов постригтися в штатах :) Не подумайте, що у мене коса до пояса, просто раніше я або стригся коли їздив додому, або мене знайомі тут стригли, в мене ж і машинка для стрижки є. Хоча я про це ж писав раніше… Ну от, а цього разу чомусь не було кому мене постригти, та й я щось захотів якусь іншу стрижку ніж стандартний “під бокс” :) Ну от я вирішив сходити в якусь перукарню поблизу.
По перше розкажу два слова як все тут влаштовано, бо тут все трохи інакше ніж я звик до того в Україні. Так от тут є перукарні, які називаються barber shop – це перукарні, в які ходять лише чоловіки, бо там роблять лише прості стрижки. Виглядає це дуже схоже на українську перукарню. Там дешево, просто і швидко. Приходиш, сідаєш, чекаєш своєї черги. Жінки в такі місця не ходять. Жінки ходять в салони. В салоні все інакше, туди просто так прийти не можна, там лише по попередньому запису. Ну в такі салони і чоловіки теж ходять. І не лише нетрадиційної орієнтації… Ну але я вирішив піти в заклад по простіше.
Так от перед тим як іти я виявив для себе, що я абсолютно не знаю як по-англійськи описати те як я хочу щоб мене постригли… Ну тобто не зовсім вже абсолютно, але звичні перукарські терміни, які я використовував в Україні, для мене були невідомі по-англійськи. Ну що робити… На щастя, є інтернет! Миттєво знайшов сторінку з описом стандартних стрижок і якими термінами їх називають перукарі :)
Тепер треба було вирішити куди іти. Я бачив недалеко від дому кілька перукарень, але я ж поняття не маю, яка з них краща, а яка гірша. В інтернет-статті радили підходити на вулиці до людей, у яких хороша стрижка і питати де вони стрижуться… Якось це трохи дивакувато виглядає, як на мене. Ще хтось міліцію викличе… Ну звісно я цього вирішив не робити. На щастя є інтернет! В штатах якщо хочете почитати відгуки про той чи інший заклад треба йти на www.yelp.com. От я знайшов там три перукарні в моєму районі, почитав відгуки, вибрав одну і пішов.
Приходжу в перукарню, вона досить невелика – два крісла, два перукарі, ще на стрижку чекають четверо чоловік. Ну я присів п’ятим. Перше що кинулося в очі – клієнти сидять спиною до дзеркала, а не обличчям, як у нас. Вони просто дивляться телевізор! Я взагалі десь читав, що якщо перукар бачить що ти дивишся телевізор, то поверне тобі крісло, щоб тобі було краще видно :)
Коли підходила моя черга я пересунувся поближче до столика з купою журналів. Взяв один журнал навмання, почав гортати. Виявилося досить цікаво, то був якийсь журнал про подорожі. На одній зі сторінок побачив карту, а на карті – СССР! Хм… з якого року цей журнал? Погортав до дати випуску – 1980 рік! Нічого собі! Таки в цій перукарні час зупинився :)
Дійшла моя черга. Сів я до Тоні в крісло, пояснив йому в кількох словах яку я хочу стрижку і почав дивитися бейсбол :) Приємно, що після того мене не турбували до самого кінця. Тут не так як в Україні, перукар не крутить твоєю головою, а ходить навколо тебе і робить все дуже акуратно. Ну ду-у-уже акуратно. Я майже не відчував як він мене стриже, жодного разу не заїла машинка, не зажувало волосся, ну нічого такого. За мною в черзі ще двоє людей сиділо і до закриття було пів години, але майстер з мене як пилинки здував. Ще можна згадати, що, на відміну від українських перукарень, тут коли тебе голять “небезпечною” бритвою, то намазують кремом для гоління, а також волосся здувають не феном, а пилесосом. От вигадливі американці! :)
Не засік я скільки часу мене стригли, але для мене час за бейсболом пролетів швидко. Ітого ціна – $16, стандартно, по таксі. Додав ще чайових і щасливий пішов додому.
Одним словом, походом в перукарню я задоволений. Містечко хоч і досить скромне, зате сервіс чудовий, без зайвих наворотів. Якось так по домашньому, власник сам стриже клієнтів за сусіднім кріслом. Такий собі маленький приватний бізнес.
Пізніше того дня пішов повечеряти в японський ресторанчик. Я туди часто ходжу, бо там дуже класно готують суші. В них теж все по простому, на стінах висять якісь виписки з меню написані від руки на А4. Їжу приносять на різних тарілках з різних сервізів, часом тарілка може і надщербленою бути :) Зате їжа дуже смачна і все завжди свіже (для суші це особливо важливо, бо риба все ж таки сира). І головне, вони довго працюють і у них завжди є місця. Мабуть, американці або не дуже люблять суші, або люблять щоб було трохи більше пафосу в ресторані, бо сусідній італійський ресторанчик часто забитий людьми.
Так от, в тому японському ресторані мене вже впізнають :) Цього разу поки я чекав на своє замовлення, принесли мені просто так спробувати іншу страву – ролли засмажені в тісті. Просто так, щоб я сказав чи мені сподобалося :) Приємна несподіванка! Або власники ресторану просто дуже привітні, або вони пам’ятають, що я залишаю хороші чайові :)
По перше розкажу два слова як все тут влаштовано, бо тут все трохи інакше ніж я звик до того в Україні. Так от тут є перукарні, які називаються barber shop – це перукарні, в які ходять лише чоловіки, бо там роблять лише прості стрижки. Виглядає це дуже схоже на українську перукарню. Там дешево, просто і швидко. Приходиш, сідаєш, чекаєш своєї черги. Жінки в такі місця не ходять. Жінки ходять в салони. В салоні все інакше, туди просто так прийти не можна, там лише по попередньому запису. Ну в такі салони і чоловіки теж ходять. І не лише нетрадиційної орієнтації… Ну але я вирішив піти в заклад по простіше.
Так от перед тим як іти я виявив для себе, що я абсолютно не знаю як по-англійськи описати те як я хочу щоб мене постригли… Ну тобто не зовсім вже абсолютно, але звичні перукарські терміни, які я використовував в Україні, для мене були невідомі по-англійськи. Ну що робити… На щастя, є інтернет! Миттєво знайшов сторінку з описом стандартних стрижок і якими термінами їх називають перукарі :)
Тепер треба було вирішити куди іти. Я бачив недалеко від дому кілька перукарень, але я ж поняття не маю, яка з них краща, а яка гірша. В інтернет-статті радили підходити на вулиці до людей, у яких хороша стрижка і питати де вони стрижуться… Якось це трохи дивакувато виглядає, як на мене. Ще хтось міліцію викличе… Ну звісно я цього вирішив не робити. На щастя є інтернет! В штатах якщо хочете почитати відгуки про той чи інший заклад треба йти на www.yelp.com. От я знайшов там три перукарні в моєму районі, почитав відгуки, вибрав одну і пішов.
Приходжу в перукарню, вона досить невелика – два крісла, два перукарі, ще на стрижку чекають четверо чоловік. Ну я присів п’ятим. Перше що кинулося в очі – клієнти сидять спиною до дзеркала, а не обличчям, як у нас. Вони просто дивляться телевізор! Я взагалі десь читав, що якщо перукар бачить що ти дивишся телевізор, то поверне тобі крісло, щоб тобі було краще видно :)
Коли підходила моя черга я пересунувся поближче до столика з купою журналів. Взяв один журнал навмання, почав гортати. Виявилося досить цікаво, то був якийсь журнал про подорожі. На одній зі сторінок побачив карту, а на карті – СССР! Хм… з якого року цей журнал? Погортав до дати випуску – 1980 рік! Нічого собі! Таки в цій перукарні час зупинився :)
Дійшла моя черга. Сів я до Тоні в крісло, пояснив йому в кількох словах яку я хочу стрижку і почав дивитися бейсбол :) Приємно, що після того мене не турбували до самого кінця. Тут не так як в Україні, перукар не крутить твоєю головою, а ходить навколо тебе і робить все дуже акуратно. Ну ду-у-уже акуратно. Я майже не відчував як він мене стриже, жодного разу не заїла машинка, не зажувало волосся, ну нічого такого. За мною в черзі ще двоє людей сиділо і до закриття було пів години, але майстер з мене як пилинки здував. Ще можна згадати, що, на відміну від українських перукарень, тут коли тебе голять “небезпечною” бритвою, то намазують кремом для гоління, а також волосся здувають не феном, а пилесосом. От вигадливі американці! :)
Не засік я скільки часу мене стригли, але для мене час за бейсболом пролетів швидко. Ітого ціна – $16, стандартно, по таксі. Додав ще чайових і щасливий пішов додому.
Одним словом, походом в перукарню я задоволений. Містечко хоч і досить скромне, зате сервіс чудовий, без зайвих наворотів. Якось так по домашньому, власник сам стриже клієнтів за сусіднім кріслом. Такий собі маленький приватний бізнес.
Пізніше того дня пішов повечеряти в японський ресторанчик. Я туди часто ходжу, бо там дуже класно готують суші. В них теж все по простому, на стінах висять якісь виписки з меню написані від руки на А4. Їжу приносять на різних тарілках з різних сервізів, часом тарілка може і надщербленою бути :) Зате їжа дуже смачна і все завжди свіже (для суші це особливо важливо, бо риба все ж таки сира). І головне, вони довго працюють і у них завжди є місця. Мабуть, американці або не дуже люблять суші, або люблять щоб було трохи більше пафосу в ресторані, бо сусідній італійський ресторанчик часто забитий людьми.
Так от, в тому японському ресторані мене вже впізнають :) Цього разу поки я чекав на своє замовлення, принесли мені просто так спробувати іншу страву – ролли засмажені в тісті. Просто так, щоб я сказав чи мені сподобалося :) Приємна несподіванка! Або власники ресторану просто дуже привітні, або вони пам’ятають, що я залишаю хороші чайові :)
субота, 12 червня 2010 р.
Пів року на новому місці
Уявіть собі! Пройшло вже пів року відколи я приїхав в Каліфорнію і почав працювати на Фейсбук! Час летить!
Нещодавно я себе випробував в новій ролі для компанії – почав проводити співбесіди для кандидатів, які хочуть потрапити до нас на роботу. Насправді, я завжди хотів почати це робити. Ще коли сам проходив співбесіди, то мені це сподобалося. Співбесіда – це як маленький контест і одночасно психологічний тест на професійну придатність для кандидата. Поки що я провів дві співбесіди, справді дуже цікаво! Помітно як кандидати хвилюються під час розмови, бо для них це як екзамен. Важливо ще й те, що для мене це теж свого роду виклик і дуже відповідальне завдання. Поки кандидат розв’язує поставлену задачу, я намагаюся відкрити його для себе. В мене є всього 45 хвилин, за які я повинен знайти для себе відповіді на всі питання про кандидата і сформувати свою думку про нього. Тобто дуже важливо слідкувати за кожним кроком кандидата, за ходом його думок, вловлювати його підходи і намагатися прочитати його логіку. За 45 хвилин треба зробити все, щоб отримати “сигнал” від кандидата про те, чи йому буде легко і комфортно працювати в середовищі компанії і чи він зможе успішно справлятися з поставленими задачами. “Сигнал” може бути як позитивний так і негативний, але головне зробити все, щоб отримати цей сигнал, бо інакше інтерв’ю пройшло даремно.
Нещодавно я себе випробував в новій ролі для компанії – почав проводити співбесіди для кандидатів, які хочуть потрапити до нас на роботу. Насправді, я завжди хотів почати це робити. Ще коли сам проходив співбесіди, то мені це сподобалося. Співбесіда – це як маленький контест і одночасно психологічний тест на професійну придатність для кандидата. Поки що я провів дві співбесіди, справді дуже цікаво! Помітно як кандидати хвилюються під час розмови, бо для них це як екзамен. Важливо ще й те, що для мене це теж свого роду виклик і дуже відповідальне завдання. Поки кандидат розв’язує поставлену задачу, я намагаюся відкрити його для себе. В мене є всього 45 хвилин, за які я повинен знайти для себе відповіді на всі питання про кандидата і сформувати свою думку про нього. Тобто дуже важливо слідкувати за кожним кроком кандидата, за ходом його думок, вловлювати його підходи і намагатися прочитати його логіку. За 45 хвилин треба зробити все, щоб отримати “сигнал” від кандидата про те, чи йому буде легко і комфортно працювати в середовищі компанії і чи він зможе успішно справлятися з поставленими задачами. “Сигнал” може бути як позитивний так і негативний, але головне зробити все, щоб отримати цей сигнал, бо інакше інтерв’ю пройшло даремно.
Facebook Game Day
У Фейсбуку є така щорічна акція під назвою Game Day. В цей день всі працівники (по бажанню) збираються і грають у різні спортивні і не дуже ігри. Цього року всю компанію поділили на дві команди: “білі” і “сині” (основні кольори фейсбуку); і ці команди весь день змагалися між собою на кількох ігрових полях. Серед цьогорічних ігор були (пишу по пам’яті):
Я особисто змагався у волейболі, capture the flag та перегонах на зелених машинках. Ось я в розпалі боротьби:
Цей ігровий день був настільки захопливим, що я й не помітив, як спалив собі на сонці все обличчя, шию і руки. На фото трохи видно, який я червоний:
Вже пройшло більше тижня відтоді, а мої руки та шия досі облазять. Обличчя у мене вже повністю нове – облізло :)
Висновок: Користуйтеся сонцезахисними кремами! Це може вберегти вас від кількох днів страждань! А якщо вже так сталося, що обгоріли, то чудово знімає жар і зволожує обпечену шкіру сік або гель алоє. Все перевірено на собі (включно зі стражданнями)! На відміну від жирних кремів алоє не заважає шкірі дихати. Хоча, не буду нічого казати проти старого дідівського способу лікування сметаною. Просто знайти нормальну сметану тут в штатах надзвичайно важко. Крім того, після того як намазався алоє, можна навіть показуватися на очі людям. Зі сметаною так не вийде і через вигляд, і через запах... якщо ви звісно не торговець на сільському ринку. (Все ж, якщо лице виглядає як спілий помідор, то краще намагатися сидіти вдома.)
Ну і на останок групове фото всіх учасників ігрового дня:
Ну що, хто перший знайде мене на фото? :)
- Волейбол
- Футбол
- Ultimate Frisbee
- Capture the flag
- Kibadi (якась індійська національна гра)
- Steal the bacon
- Вибивали
- Перегони на зелених машинках з педалями
- Перегони на ripstik-ах
- Настільний теніс
- Боротьба сумо в костюмах
Я особисто змагався у волейболі, capture the flag та перегонах на зелених машинках. Ось я в розпалі боротьби:
Цей ігровий день був настільки захопливим, що я й не помітив, як спалив собі на сонці все обличчя, шию і руки. На фото трохи видно, який я червоний:
Вже пройшло більше тижня відтоді, а мої руки та шия досі облазять. Обличчя у мене вже повністю нове – облізло :)
Висновок: Користуйтеся сонцезахисними кремами! Це може вберегти вас від кількох днів страждань! А якщо вже так сталося, що обгоріли, то чудово знімає жар і зволожує обпечену шкіру сік або гель алоє. Все перевірено на собі (включно зі стражданнями)! На відміну від жирних кремів алоє не заважає шкірі дихати. Хоча, не буду нічого казати проти старого дідівського способу лікування сметаною. Просто знайти нормальну сметану тут в штатах надзвичайно важко. Крім того, після того як намазався алоє, можна навіть показуватися на очі людям. Зі сметаною так не вийде і через вигляд, і через запах... якщо ви звісно не торговець на сільському ринку. (Все ж, якщо лице виглядає як спілий помідор, то краще намагатися сидіти вдома.)
Ну і на останок групове фото всіх учасників ігрового дня:
Ну що, хто перший знайде мене на фото? :)
Каліфорнійська фауна
Цікаве місце Каліфорнія!
Нещодавно побачив у себе на зовнішній частині дверей цікаву річ:
Дуже схоже на якесь гніздо. Біля цього гнізда вилася оса, тому я вирішив, що гніздо осине. Цього мені ще бракувало! Осине гніздо прямо на моїх дверях! На щастя, воно було зовсім не велике, довжиною менше 10 сантиметрів, тому я вирішив прибрати його звідти поки не пізно. Оса яка будувала це гніздо, до речі, виглядала дуже оригінально, не так як українські оси.
От одного дня ця оса таки залетіла до мене додому, довелося її знешкодити. За одно я вирішив розібратися і з гніздом. Коли почав віддирати гніздо від дверної коробки, то побачив, що воно тверде, зроблене з глини. В мене не багато досвіду боротьби з осами, але мені здається, що українські оси будують гнізда не з глини. Цікаво… Почав відшкрябувати гніздо, і, уявіть собі, з гнізда почали вивалюватися… павуки!
Нічого собі! То це гніздо павуків! А оса, яка крутилася навколо, мабуть, хотіла поживитися личинками. Ще веселіше!
Прибрав все це діло і пішов шукати в інтернеті, що ж то за павуки вирішили захопити мою оселю. Не міг довго знайти спочатку, бо гнізда всіх павуків виглядають зовсім інакше, зате, виявив, що Каліфорнію заселяє величезне різноманіття різних видів павуків.
І от, нарешті, знайшов, ось воно: http://www.youtube.com/watch?v=fbfe_SrE4IE
Стоп! Так це все таки оса! Точно така яка вилася коло гнізда. Ось вона: http://en.wikipedia.org/wiki/Mud_dauber
Виявляється це такий вид ос, які будують гнізда з глини, відкладають туди личинку, а потім полюють на павуків, паралізують їх і наповнюють ними гніздо – це їжа для личинки. Отака цікава природа! Ці оси полюють і на отруйних павуків, таких як “чорна вдова”. Я вже навіть трохи почав жалкувати про те, що позбувся цієї оси. Хто тепер мене охоронятиме від павуків? :) Правда, з іншої сторони, гнізда цього виду ос зазвичай виростають до розміру кулака. Боюсь, якби я не позбувся її, то одного дня просто б не зміг закрити двері :)
Для людей ці оси не чинять майже ніякої загрози. Жалять людей надзвичайно рідко. Відомий лише один випадок, коли оса цього виду вбила 190 людей – вона побудувала гніздо на одному з датчиків Боінга-757, від чого літак розбився незадовго після взльоту.
От така от природа в Каліфорнії.
Нещодавно побачив у себе на зовнішній частині дверей цікаву річ:
Дуже схоже на якесь гніздо. Біля цього гнізда вилася оса, тому я вирішив, що гніздо осине. Цього мені ще бракувало! Осине гніздо прямо на моїх дверях! На щастя, воно було зовсім не велике, довжиною менше 10 сантиметрів, тому я вирішив прибрати його звідти поки не пізно. Оса яка будувала це гніздо, до речі, виглядала дуже оригінально, не так як українські оси.От одного дня ця оса таки залетіла до мене додому, довелося її знешкодити. За одно я вирішив розібратися і з гніздом. Коли почав віддирати гніздо від дверної коробки, то побачив, що воно тверде, зроблене з глини. В мене не багато досвіду боротьби з осами, але мені здається, що українські оси будують гнізда не з глини. Цікаво… Почав відшкрябувати гніздо, і, уявіть собі, з гнізда почали вивалюватися… павуки!
Нічого собі! То це гніздо павуків! А оса, яка крутилася навколо, мабуть, хотіла поживитися личинками. Ще веселіше!
Прибрав все це діло і пішов шукати в інтернеті, що ж то за павуки вирішили захопити мою оселю. Не міг довго знайти спочатку, бо гнізда всіх павуків виглядають зовсім інакше, зате, виявив, що Каліфорнію заселяє величезне різноманіття різних видів павуків.
І от, нарешті, знайшов, ось воно: http://www.youtube.com/watch?v=fbfe_SrE4IE
Стоп! Так це все таки оса! Точно така яка вилася коло гнізда. Ось вона: http://en.wikipedia.org/wiki/Mud_dauber
Виявляється це такий вид ос, які будують гнізда з глини, відкладають туди личинку, а потім полюють на павуків, паралізують їх і наповнюють ними гніздо – це їжа для личинки. Отака цікава природа! Ці оси полюють і на отруйних павуків, таких як “чорна вдова”. Я вже навіть трохи почав жалкувати про те, що позбувся цієї оси. Хто тепер мене охоронятиме від павуків? :) Правда, з іншої сторони, гнізда цього виду ос зазвичай виростають до розміру кулака. Боюсь, якби я не позбувся її, то одного дня просто б не зміг закрити двері :)
Для людей ці оси не чинять майже ніякої загрози. Жалять людей надзвичайно рідко. Відомий лише один випадок, коли оса цього виду вбила 190 людей – вона побудувала гніздо на одному з датчиків Боінга-757, від чого літак розбився незадовго після взльоту.
От така от природа в Каліфорнії.
Підписатися на:
Дописи (Atom)