пʼятниця, 29 квітня 2011 р.

Великдень в Каліфорнії

Я думав, що не буду святкувати Великдень цього року... Якось так без родини це зовсім не те. Нема бабусі, яка паску спече, нема мами яка кошик наготує, та й нема для кого особливо той кошик готувати, не для себе ж самого... Так я думав ще за три дні до Велкодня.
І тут, наче послання з Неба, в четвер мені приходить пакунок. Відкриваю, а там сюрприз, якого я точно чекати не міг, і який змінив мої плани враз. В пакунку була паска, ковбаска, хрін, крашанки - все, що повинно бути в справжньому великодньому кошику! Сказати, що це була приємна несподіванка просто замало! Якщо я ще цього не казав (або замало казав :) ), я безмежно вдячний людині яка спасла мій Великдень :) Дякую!

Оскільки у мене вже була паска, то гріх було б її не посвятити! Отак почалася моя епопея приготування до Великодня.

Майже все, що потрібно класти в кошик у мене вже було, а от самого кошика - ні :) Отже першим ділом потрібно було придумати де дістати кошик. Щоб перестрахуватися я придумав кілька варіантів. По перше, склав список магазинів, де теоретично той кошик може бути. По друге, почав думати, що могло б мені замінити кошик :) Божевільних варіантів в голову приходило багато: починаючи від обгортання сумки чи якоїсь коробки у щось, закінчуючи відео-уроком про те як зробити кошик з картону :) Отже покупка кошика була відкладена на суботу.

Далі потрібно було знайти церкву. В інтернеті знайшов згадку про три українські церкви в Каліфорнії.
Одна з них була в Сан Франциско. Подивився я на неї - звичайний будинок посеред Сан-Франциско, ззовні важко сказати, що це церква. Щось мене туди зовсім не тягнуло.
Інша церква повинна була бути недалеко, за 20 кіломентрів від мене. Спершу спробував я на неї поглянути в гугл стріт-вью. Шукав її там довго, не знайшов. Потім вирішив поїхати туди перевірити. Коли приїхав на місце, побачив абсолютно те саме, що на стріт-вью - за тою адресою, де повинна була бути церква, закрита парковка, а посередині - сарайчик. Я довго намотував круги по району з надією таки знайти ту церкву десь поблизу, але безуспішно.
Отже залишався лише один, але зате надійний варіант - українська греко-католицька церква в Сакраменто. Я навіть знайшов в інтернеті оголошення, про святкову програму на Великдень. Єдиний недолік - ця церква за 200 км від мене. Але яка різниця, Великдень же лише раз на рік! Вирішено - їду в Сакраменто!

В суботу пошуки кошика увінчалися успіхом достатньо швидко. В першому ж магазині формату "все для рукоділля" я знайшов гарний плетений з лози кошичок. Таки американці не зовсім пропащий народ і кошики плести теж уміють. Але до кошика мені ж потрібен ще рушничок, щоб його накрити! Звісно рушничка (і нічого схожого на нього) у мене не було. Довелося знову щось вигадувати. Перша думка, яка прийшла в голову - купити в тому магазині, де є все для рукоділля, полотно і нитки, згадати молодість і присвятити ніч вишиванню рушника :) Я ж колись пробував вишивати хрестиком :) На щастя, я зрозумів, що це дурна ідея і почав шукати альтернативні варіанти. Зупинився я на двох серветках, синього та жовтого кольору, які повинні були б додати моєму кошику гарного національного колориту :)

Після купівлі кошика, по дорозі назад, заскочив в магазин, де продають європейську, зокрема і українську, їжу. Накупив всякої смакоти - святкувати так святкувати! :) Купив навіть українського пива Оболонь :)

Таким чином все було готово для великоднього кошика та великоднього обіду... крім мене. Як би це не було дивно, в моєму американському гардеробі не те що вишиванки не було, а й просто сорочки. В моїй шафі лише футболки. Але ж не пасує якось іти до церкви у футболці... На щастя, виручив мене сусід, який мені благородно подарував сорочку, яку він збирався викинути :) Тепер все було готово!

Вставати в неділю треба було зранечку, бо служба о 10-ій, а їхати до церкви 2 години. Отже в 7:30 ранку я завантажив кошик і своїх сусідів Юру і Діму в машину і поїхав в Сакраменто.
Трохи менше ніж за пів години до служби ми були уже на місці. Там справді було дуже гарно! Справжня українська церква, гарне велике подвір'я - краса! Переказувати немає сенсу, краще викладу кілька фото :)



Отже, побули ми на службі, посвятили кошики. Людей було досить багато. Так гарно, важко було повірити, що ти знаходишся не в Україні! Там же біля церкви був організований великодній обід, але ми на нього не залишалися, бо я спланував готувати обід вдома і вже навіть запросив на нього гостей.
Повернулися додому. Далі був великодній обід. Потім післяобідній сон (досипали те, що не доспали зранку :) ). А потім ще й великодня вечеря. Знищили майже все вмістиме кошика :) Українська ковбаска пішла особливо на ура - аж за вухами лящало :) Так що Вірусі, спасительниці мого Великодня, дякую не тільки від мене, а і від усіх гостей мого свята :)

Ось такий у мене був справжній український Великдень!

8 коментарів:

  1. Класно! Ти молодець, що не забив, а таки все (ну.. майже;)), що треба, знайшов!

    ВідповістиВидалити
  2. Та ні, забити навіть думки не було. То було б зовсім неправильно :)

    ВідповістиВидалити
  3. :) кумедні великодні пригоди :)
    читав як в Австралії наші святкували? http://julie.blog.net.ua/2011/04/27/pasha/

    ВідповістиВидалити
  4. Почитав і посміявся :) Ще одна історія про такі трохи недолугі але такі щирі приготування до Великодня :) Головне, що таке свято точно запам'ятається! :)

    ВідповістиВидалити
  5. справжній патріот,який ще не забув українських традицій....все таки речі і звички прищеплені з дитинства не так просто викинути з уяви)))

    ВідповістиВидалити