Road Trip

В америці є традиція - коли купуєш машину, потрібно на ній поїхати в більш-менш далеку подорож, щоб, так би мовити, її перевірити. (На відміну від України, тут не достатньо просто обмити покупку алкоголем :) )
Так от, мені щось ніяк руки не доходили це зробити, і от, нарешті, традиція була втілена під час відпустки! Так як мої рідні (мама з братом) приїжджали до мене не так і на довго, а побачити потрібно було багато, було вирішено сідати в авто і їхати в турне: Пало Альто – Лас Вегас – Лос Анджелес – Санта Барбара – Пало Альо. На все про все 4 дні і 3 ночі.

Отже виїхали ми з дому о 9:30 ранку. По плану до Лас Вегаса їхати 9 годин (540 миль або 870 км), отже під вечір мали б бути там. Перед виїздом заправили повний бак і перевірили колеса.

Подорожуючим на замітку: Температура повітря в Неваді, і в Лас Вегасі зокрема, значно вища ніж в Каліфорнії! Це варто брати до уваги при підготовці коліс до дороги, адже при вищій температурі тиск в колесах зростає. Перед виїздом ми накачали всі 4 колеса до 36 psi (2.45 атмосфери). По приїзду в Вегас тиск вже досяг 44 psi (3 атмосфери). Мабуть, багато людей не беруть цього до уваги, бо по дорозі я бачив купу розірваних коліс на дорозі.

Ще одна замітка: Якщо вам ще не вдалося створити вічний двигун, то вам доведеться заправлятися під час дороги і то не раз. Нажаль, коли їдеш по інтерстейту, на шляху не так вже і багато заправок, так що варто слідкувати за витратами бензину. Також щоб перевірити ціну пального, доведеться з’їхати з траси на саму заправку. Робити так з кожною заправкою, звісно, неефективно. Тому, якщо ви переживаєте, що саме в момент коли пальне буде так необхідне, попадеться найдорожча заправка, то єдиний спосіб цього уникнути – виконати домашнє завдання і повідмічати собі на карті дешеві заправки заздалегідь до виїзду. Мені на шляху таки трапилася одна заправка з явно завищеною ціною бензину. Там 91-ий коштував $5.20 за галон, це при нормальній каліфорнійській ціні в $4-4.20. (Не плутайте октанові числа в штатах та Україні. Тут є 87, 89, 91 – українські аналоги, мабуть, “щось типу 89”, 92, 95. До речі, вважається, що 89 бензин – гроші викинуті на вітер, бо це просто суміш 87 та 91, але в пропорції, яка ніколи не відповідає пропорції цін.)
Кожен, звісно, вирішить для себе як діяти, але я б всеж радив цим так сильно не перейматися. Якщо справді натрапите на дорогу заправку, ніхто не заважає заправити всього кілька галонів, щоб доїхати до наступної заправки – втрати грошей будуть мінімальні. Якщо для вас набагато дорожчою є втрата часу – заправляйте повний бак і їдьте далі!

Замітка номер 3: Раз уже мова пішла про бензин, то ще скажу кілька речей зі свого власного досвіду. Ціни на бензин різні в різних штатах, це зрозуміло. Але вони досить сильно різняться і в межах одного міста. Різні мережі заправок мають різні ціни. Більш того, заправки однієї і тієї ж мережі продають бензин по різних цінах! Я намагався з’ясувати чому так і що в такому випадку робити водіям. І от до чого я дійшов. Бензин на всіх заправках один і той самий, різняться лише додатки. Кожна мережа заправок має свої формули і свої пропорції, за якими вони розраховують вміст різних додатків в пальному. Додатки потрібні для очистки паливної системи. Я не знаю всіх деталей, але, наприклад, високооктановий бензин може приводити до відкладень солей (чи чогось такого) в паливній системі, тому до нього додають більше очистних додатків. В штатах діють закони, які зобов’язують всі заправні станції додавати мінімальну необхідну кількість додатків до пального, тому де б ви не заправилися, ризик пошкодити авто неякісним бензином дуже малий. Але, якщо ви любите своє авто і хочете, щоб воно вам добре (і довго) служило, варто і про нього подбати.
Теоретично, на заправках однієї мережі склад додатків повинен бути той самий, тому якщо ви визначилися, що вам “до смаку” бензин Shell, то варто заправлятися на станції Shell з найменшою ціною (якщо, звісно, витрати на доїзд до станції не покривають економії :) ). Чому ж різні станції Shell ставлять різну ціну? Просто вони знаходяться в різних місцях! Власник станції завжди буде ставити ціну, яка максимізовує його прибутки, грубо кажучи, ціну, при якій він не втратить всіх клієнтів, але всеж отримуватиме прибутки. Тому заправка десь трохи глибше захована в мікрорайоні буде мати нижчу ціну ніж та, що при дорозі, оскільки ті клієнти які знають про першу заправку, майже напевне знають і про другу.
Також на якість бензину впливають умови зберігання. Так що, якщо ви помітили, що біля вас побудували нову заправку, або замінили зберігальні контейнери на старій, це великий плюс, бо додає впевненості, що бензин на цій заправці буде чистим і якісним.

Остання замітка про бензин: Я нещодавно був сильно здивований тим, що деякі заправки мають різні тарифи для тих, хто розраховується готівкою і картками. На деяких станціях ціна бензину при оплаті готівкою може бути на 5 (а може і більше) центів дешевшою. Зазвичай про це написано на вивісці або на помпі. Варто знати.


Повертаємося назад до початкової теми :) Отже о 17:30 ми уже в’їжджали у Вегас. Дорогу було подолано не за 9 годин, як очікувалося, а за 8! Як це нам вдалося хай залишиться секретом :)

Відразу поїхали в готель. Цього разу я забронював Treasure Island. Я був в Вагасі вже разів 5, але в цьому готелі селився вперше.

Замітка подорожуючим до Вегаса: Я завжди зупиняюся на Стріпі (головній вулиці Вегаса). І всім раджу робити те саме. Це дає вам ідеальне географічне розміщення – в центрі всього, що б ви хотіли побачити в Вегасі. Звісно, готелі в самому центрі дорожчі ніж десь на окраїні, але повірте, вам не захочеться щодня плентатися кудись на автобусі, якщо можна вийти з готелю – і ви в центрі розваг! Та й насправді на самому Стріпі можна знайти достатньо помірні ціни. Там всі готелі хороші, але серед них є дешевші, такі як Stratosphere, Riviera, Paris. Трохи дорожчі, як Treasure Island, Mirage. Ну і справді дорогі, як Bellagio, Caesars Palace. Насправді, перед поїздкою варто поглянути чи готелі не пропонують якихось акцій. Я, наприклад, цього разу забронював в Treasure Island дві ночі за ціною однієї – вийшло дешевше ніж навіть в якомусь досить віддаленому від центру готелі.

Отже по плану ми мали провести в Вегасі дві ночі і вирушати далі. Що варто побачити у Вегасі? Перш за все, готелі на Стріпі! Кожен з них має свій особливий колорит. Я скажу кілька слів про кожен окремо, але якщо ви вже у Вегасі, то зайдіть в кожен і подивіться все на власні очі!

- Готель Стратосфера. Це 350-метрова вежа, на верху якої є бар та ресторан з панорамним видом на весь Лас Вегас, зокрема на Стріп. А на самому вершечку вежі є ще й атракціони. Найекстремальніший – стрибок з вежі, я вже про нього писав колись :)

- Фонтани Белладжіо. Перед готелем Белладжіо є музичний фонтан. Він великий, гарний і музичний :) Річ обов’язкова до перегляду всім хто їде у Вегас!

- Готель Париж. Тут ви побачите копію Ейфелевої вежі, на яку можна піднятися і з якої, до речі, можна спостерігати фонтани Белладжіо. Також перед в’їздом на парковку готелю є копія Тріумфальної Арки.

- Готель Венеція. Всередині готелю – канали і мости, точно як у Венеції (тільки з чистою водою :) ). По цих каналах вас можуть покатати гондольєри, по сумісництву оперні співаки. Тут всередині завжди день, тому що на стелі зображене денне небо, на вигляд зовсім як справжнє!

- Treasure Island. Біля цього готелю щогодини ввечері відбувається битва сирен з піратами. Шоу відбувається просто на вулиці і його можуть споглядати всі охочі, але якщо хочете все добре бачити, місце варто зайняти завчасно.

- Готель Міраж. Біля цього готелю побудований справжній вулкан! Він вивергається щопівгодини, це варто побачити. Також в готелі є невеликий парк з білими тиграми.

- Forum Shops в готелі Caesars Palace. Тут фонтани, скульптури, фрески... Вся ця розкіш прикрашає алею магазинів :)

- Готель Фламінго. Тут справді всередині є живі фламінго і інші звірі.

- Готель MGM Grand. Тут можна побачити справжніх великих левів. Для них побудоване спеціальне місце зі шкляними стінами в готелі. А за містом є ферма, де живе десь 20 левів в королівських умовах. Щодня двох везуть в готель на пів дня, де їм показують диких туристів, що ніколи левів не бачили.


Я колись знайшов досить непоганий список цікавинок в інтернеті. В основному він продубльований в цьому пості, але якщо комусь буде цікаво: http://off2vegas.com/freestuff.html

Звісно, готелі на Стріпі це не єдине, чим славиться Вегас. Продовжую список того, що треба побачити/зробити:

- Вулиця Фремонт. Це стара частина Вегасу. Особисто мені там не надто аж сподобалося. Але раз ви вже у Вегасі... На цій вулиці є алея магазинів і казино, а над нею купол, який являє собою величезний екран. Досить цікаво. Але не так щоб аж надто. Хоча, можливо, мені просто попався нецікавий відео ролик коли я там був :)

- Пограти на автоматах! Ну як же приїхати в світову столицю азартних ігор і не зіграти. Для того щоб грати за столами в покер, блек-джек чи рулетку варто мати деякий досвід (і знати правила, звісно). А от для гри на автоматах ніякого досвіду не потрібно! Там принцип простий – кинув гроші, потягнув ручку, програв... або виграв :) Крім того, якщо сидіти достатньо довго, то вам запропонують безкоштовні напої.

- Якщо ще залишаться час та гроші, варто сходити на одне з відомих Лас Вегаських шоу. Вони не дешеві, але мені здається, вони того варті. Я був на шоу The Beatles та Phantom (Привид Опери). Ще є багато шоу від цирку Cirque Du Soleil, які обіцяють бути досить видовищними. Коли буде можливість обов’язково сходжу на одне з них. До речі про акції, один з моїх знайомих казав, що одного разу натрапив на акцію, де вечеря на двох плюс квитки на шоу разом коштували дешевше ніж лише самі квитки, якщо купувати окремо.

- Про розваги для дорослих навіть писати не буду. Їх вам знайти буде не важко в Місті Гріхів :)

- Дуже близько до Лас Вегаса знаходиться Red Rock Canyon. Тут дуже гарна пустельна природа. Навіть якщо ви не фанат виїздів на природу, думаю, краєвиди вам сподобаються. Головна перевага, що він справді дуже близько. Якщо виїхати зранку (не надто рано), то до обіду вже повернетеся назад.

- Якщо ви таки фанат природи і ходити по Вегасу та грати на автоматах вам набридло, можна з’їздити на дамбу Гувера (Hoover Dam) і озеро Мід (Mead). Це озеро – найбільше штучне водосховище на території США.

Це, звісно, далеко не все :) Але цього забагато на два дні точно, бо ми всього побачити не встигли з цього списку.

Перед від’їздом не забудьте купити сувенірів! В загальному тут всі сувеніри досить стандартні. Якщо вам потрібно кілька стандартних сувенірів, типу чашок, статуеток, магнітів, то на Стріпі знаходиться найбільший в світі сувенірний магазин – там цього добра валом! Я колись знайшов для себе цікаву ідею сувеніру – просто фішки з казино. Ви можете підійти до будь якого ігрового столу і поміняти гроші на фішки (скажімо однодолларові), а потім взяти їх з собою як сувенір. Фішки в кожному казино різні, з зображенням емблеми відповідного казино. При бажанні, той кому ви такий сувенір подаруєте, може приїхати у Вегас і поміняти їх назад на готівку – ці фішки не міняються роками і обмін завжди йде по курсу 1-ин до 1-го. Якщо хочете бути супер оригінальним, то пройдіться по всіх казино і наміняйте фішок з різними логотипами ;)

На останок,
Туристу на замітку: В Лас Вегасі сухо і гаряче! Майже круглий рік. Літом особливо гаряче, тому знаходитися довгий час під сонцем не рекомендується. Якщо ви гуляєте по Стріпу вдень, то варто іти через ігрові зали казино та готелі – там працюють кондиціонери. Між деякими готелями є переходи. Між Міражем і Островом Скарбів, наприклад, їздить безкоштовний трамвайчик.
Варто багато пити, щоб організм не обезводнювався. Любителі тримати фасон, не переживайте, при такій сухості спотіти вам швидше всього не вдасться :) Також дуже висихають губи. Так що, якщо ви не такий як я і у вас немає думки про те, що помада створена тільки для жінок, користуйтеся гігієнічною помадою.
Якщо ж вам пощастило потрапити до Вегаса пізньою осінню чи зимою, спека не буде проблемою, зате сухість створить вам ще більше проблем. Знову ж таки, не будьте дурним як я, користуйтеся кремами.


Як бачите, в Вегасі є на що подивитися.

Коли я вперше приїхав у Вегас, я програв на автоматах десь $70. Цього разу грав на рулетці і відіграв їх назад :) Як на мене, заняття не найцікавіше. Щоб перетворити свою двадцятку в сотню я потратив десь півтори години, граючи по доллару. Так, виграв. Так, ще й безкоштовного віскі попив поки грав. Але, чесно кажучи, азарту не багато, а от коли 7 чорних підряд випадає, то на нерви трохи впливає :)


Отже, назбирали багато вражень, настав час їхати далі. 13:30 – час вирушати до Лос Анджелеса. Відстань 270 миль (430 км). Орієнтовний час в дорозі – чотири з половиною години.

Продовження в наступному пості :)

Книги

Поки я не писав, я читав :)
Справді, якось захопився читанням. Я ніколи не любив читати, скільки себе пам’ятаю. Не любив і не читав, за малим виключенням того, що читати потрібно було. А також однієї книги. Та одна книга яка до недавнього часу була єдиною, яку я читав з захопленням, була “Рембо. Рембо 2. Рембо 3” :) Я її перечитав разів 3-4. Не пам’ятаю скільки років мені було коли мені бабуся купила цю книжку на ринку Іскра. Якось цей момент закарбувався в пам’яті, бо це була моя перша власна книжка. Навіть не пам’ятаю чому мені її купили, бо коли я був малий, то ніколи нічого не просив :) Мабуть таке вираження бабусиної безмежної любові, відчуття отримання чогось що повністю моє і не потрібно ні з ким ділити, ну і цікавість самої книжки – все це разом змішалося і закарбувалося в пам’яті як один з найприємніших спогадів дитинства. Читав я цю книгу з великим інтересом. Я завжди кажу, що чоловіки люблять книги про героїв, а жінки про кохання :) От це була справжня книга про героя, спроможного на подвиги без будь-чийого схвалення чи допомоги.

І от нещодавно я знайшов для себе нову книгу про справжнього героя, книгу, яка мене захопила і поглинула в себе. Книга Василя Шкляра “Залишинець. Чорний Ворон”. Вона була саме про те, про що я хотів би читати, і написана так, як би я хотів читати. Щоразу коли я її закривав, мені вже кортіло знати, що буде далі, але, водночас, мені хотілося читати довше, щоб розтягнути задоволення. Всім рекомендую цю книгу, особливо чоловікам, бо, мені здається, це саме чоловіча книга. Вона про мужність, вона про подвиги і вона чуттєва по чоловічому.

Ось після “Чорного Ворона” мені дуже сильно захотілося читати. Правда, я боявся, що після такої книги мені ніщо інше не буде до душі. Тому я свідомо вирішив читати щось різноманітне, щось сучасне і не очікувати від нього багато, але очікувати приємного читання і знайомства з цікавими і оригінальними думками автора. Для мене читання – це наче діалог. Я читаю не дуже багато за раз, мені приємно зупинитися в будь який момент і для мене явно важливіший процес, а не результат. Як при розмові з людиною, отримуєш задоволення від процесу пізнання її думок, незважаючи на те, чи погоджуєшся з ними, чи ні. І в жодному разі немає бажання пошвидше взнати все про людину, бо тоді стане нецікаво. Так само з книгою – немає бажання пошвидше дочитати до кінця.

Ось що для мене читання :)

До речі, я приймаю рекомендації про те, які книги читати далі :)

I’m back!

Давненько я вже нічого не писав... Не було часу і не хотілося. Навіть, швидше, не хотілося ніж не було часу. Я взагалі прихильник думки, що людина завжди робить те що хоче. Навіть коли здається, що робиш щось таке, чого б не хотілося робити, сам факт того, що ти взявся це робити означає, що ти зробив вибір і керуєшся ним.

Багато часу і зусиль було вкладено в роботу.
Важко було знайти свій ритм, я його й досі шукаю :) Не раз видихався посередині дистанції, але бігти далі треба було. Тепер знаю, що потрібно розмірювати сили, інакше не буде сил навіть зібратися і подумати чи все ти робиш правильно.

Багато було цікавого і нового досвіду.

Перш за все кількість роботи, яка теоретично не влазить у час, який кудись постійно зникає. Раніше все встигав швидше ніж потрібно. Потім достатньо було попрацювати зайву годинку, щоб наздогнати упущене. Тепер радіус моїх знань і відповідальності розширився до розміру, коли я вже фізично не можу покрити все, над чим я б міг працювати. Критичним стало вміння вибирати речі, які дадуть найбільший виграш в довгій перспективі і ті, які критично зробити в короткій перспективі. Проекти досягли розмірів, коли розподілення обов’язків і координація стали ключовими. І, оскільки ти вже не можеш сам покрити всього, важливо виховати вмілих виконавців, яким ти можеш довіряти як собі і які можуть в кінці кінців замінити тебе в багатьох твоїх обов’язках і вивільнити для тебе час для подальшого росту. Ключовим є те, що ти сам робиш все для того, щоб тебе могли замінити – це єдиний спосіб для тебе рости далі.

Також нещодавно я отримав перший досвід формального керування іншою людиною. Три місяці у мене був стажер і успіх його проекту залежав не лише від його вмінь, але й від правильного керування з мого боку. Здається, все пройшло вдало, стажер успішно завершив свій проект, а найважливіше, що йому сподобалося зі мною працювати і досвід та поради, якими я з ним ділився, йому допомогли рости. Таки для хорошого керівника одне з найбільших досягнень – це ріст його підлеглих. Приємно було коли Джошуа (мій стажер) перед від’їздом в свій останній день обняв мене як старшого брата на прощання :) Я навіть розгубився трохи :)

Про ще один цікавий досвід проведення семінару я вже писав раніше. Це було нове для мене, новий спосіб себе випробувати. Маю надію, що цей досвід скоро вдасться повторити. Мабуть, бажання себе випробовувати по новому живе в людській природі :)

Багато ще всього було. Півтора роки пройшли в досить шаленому ритмі. Тепер я “сеньйор” :) (в Фейсбуку у нас немає “санів”, але мій рівень прирівнюється до Гуглівського сеньйора). Хороший час, щоб поглянути назад на все що було зроблено і як воно було зроблено, а також поглянути ще далі вперед і зрозуміти де б я хотів себе бачити в майбутньому.

Далі буде… :)

de:coded 2011

Нарешті знайшов трошки часу, щоб написати кілька слів про свої враження від цьогорічного фестивалю de:coded. Для мене то була не лише поїздка на фестиваль, а й можливість потрапити на кілька днів додому. Правда вдома я побув зовсім трохи і лише встиг розпалити почуття туги за рідними місцями і за близькими людьми. Але, все одно, я радий, що поїхав. Ось чому.

Перш за все, я радий, що я зміг допомогти людям, які роблять цей фестиваль. Адже його розпочали 5 років тому звичайні студенти. І досі цей фестиваль, аналогів якому немає не те що в Україні, а й у світі, проводиться в основному на ентузіазмі тих таки студентів та недавніх студентів. І я щасливий, що зміг загітувати Facebook проспонсорувати це дійство.

По друге, звісно я був радий побути вдома хоч кілька днів, побачити сім’ю і близьких людей. Дуже шкода, що не всіх встиг побачити, з багатьма людьми треба було зустрічатися на бігу. Тільки прийшов і вже мусів бігти, бо десь вже чекають інші справи, люди, робота... Я надіюся всі ті кому я приділив мало уваги і часу мене зрозуміють і пробачать. Адже що можна встигнути за 4 дні? Можна хіба роздразнити апетит до спілкування з близькими. Коли повертався, було якесь таке відчуття, наче і був вдома, а наче і не був... Але 4 дні краще ніж нічого, тому добре, що поїхав.

По третє, я отримав дуже цікавий досвід на фестивалі. Я вперше проводив справжню офіційну презентацію перед великою кількістю людей. Мені було дуже цікаво це зробити. Люблю себе випробовувати по новому і люблю коли все непогано вдається :) Я підозрював, що навколо презентації буде ажіотаж. Адже Facebook зараз у всіх на вустах. Крім того я був єдиний з доповідачів на фестивалі, хто вів презентацію на англійській. Додамо до цього те, що багато людей про мене могли чути, і прийшли б послухати які казочки я там буду на своїй ламаній англійській розповідати :)
Так і сталося, в залі був аншлаг і так видавалося, що народ навіть мене слухав :) Провів я семінар без напрягу, пропускав всякі нудні моменти, бо хотів розповісти лише найцікавіше і пошвидше, щоб у нас був час на питання. Я дуже надіявся, що вдасться завести змістовний діалог з публікою – це значно цікавіше ніж коли говорить хтось один. Публіка виправдала мої сподівання сповна – сесія питань і відповідей тривала десь 30 хвилин і в кінці ми вже мусіли завершувати, хоч в залі ще були бажаючі поспілкуватися. Всі задавали питання на англійській, це не може не радувати. Я трохи переживав, що презентація на англійській може погано сприйнятися, але вирішив робити так, щоб було цікаво, щоб було натурально і щоб було повчально. Ну і звісно щоб виглядало ефектно і викликало ажіотаж :)
Приємно, що було багато питань як загальних, жартівливих, так і цікавих технічних. Мені здається, що всі отримали від такого сесії питань-відповідей чи не більше задоволення ніж від самої презентації на початку.

Звісно, семінаром все не завершилося. Окрім того, всі три дні фестивалю було багато людей, які просто приходили поспілкуватися. Було кілька хлопців, які хотіли поспілкуватися саме англійською, оскільки це чи не єдина можливість для них набратися практики живого спілкування.
Багато уваги привернули також пазли, які ми за стендом Facebook-у пропонували учасникам розв'язати в обмін на символічні призи. Цікаво, що навіть коли призи вже закінчилися, все одно не було відбою від бажаючих порозв'язувати пазли просто так, щоб випробувати свої сили :)

Багато людей запитували як потрапити на роботу у Facebook. І чомусь, незважаючи на мій живий приклад і мої переконування, все одно було відчуття, що більшість вважають це чимось неймовірним чи неможливим. Я не хочу нікого агітувати працювати на Facebook, чи будь яку іншу компанію, бо це вибір кожного. Але мені хочеться, щоб люди знали, що у них є ця можливість. Бо багато хто не знає і не вірить, і думає, що у нього немає вибору...

Ну і про сам фестиваль. Цього року все було дуже яскраво. Маштаб фестивалю явно виріс. Інтер’єр тільки чого вартий! Раніше цьому не надавали великої уваги, а цього року – просто око радує!

Правда я не зміг сповна відчути всієї неповторної атмосфери фестивалю так, як в попередні роки, коли я був учасником. Адже цього року майже весь фестиваль я провів за спонсорською стійкою Facebook-у спілкуючись з людьми. Все таки я був на роботі. Але частинку атмосфери таки вдихнув, звісно :)

Коли повернувся назад, почав збирати фото по соціальних мережах і в статтях в інтернеті. Траплялося досить багато непоганих статтей, написаних людьми які побували на фестивалі і відчули його дух. Висвітлення в пресі дуже важливе для популяризації такого дійства. Ось набір статтей, які мені видалися непоганими, якщо прочитати всі, то можна відчути атмосферу навіть не будучи на самому фестивалі :) Шкода звісно, що більшість якісних матеріалів в пресі російською...

Фестиваль de:coded — что, где и зачем
de:coded – 72-часовый «нон-стоп» собирается стать движением
de:coded 2011. Катализатор ИТ-молодежи
Фоторепортаж с фестиваля De:coded

Приємно, що були сюжети і в телевізійних мас-медіа. Ось репортаж каналу новин 24 про фестиваль:
На фестивалі ″Декодед″ очікують близько 2000 гостей

Ну і звісно зустрічалися “перли” і від професійних представників жовтої преси, які що тільки не вигадували, щоб зацікавити читачів своєю статтею. Ось ця стаття мене дуже повеселила: Facebook заехал во Львов "поохотиться за головами"
Журналістка склала настільки “масну” історію, що стаття про те, як Марк Цекерберг вивозить з України мізки, за кілька днів облетіла увесь інтернет :) Я навмисне публікую посилання не на оригінал, а на одну з ранніх копій, бо вона ще містить всі оригінальні помилки які журналіст, очевидно, не мала часу виправити, бо мала запустити сенсацію в світ :)
Ну що сказати, прийом таки спрацював, бо статтю скопіювали собі десятки інших видань (і як то водиться в жовтій пресі, перейняли на себе авторство :) ) і навіть я згадую про неї у своєму блозі :)


На сам кінець, хочеться побажати фестивалю de:coded процвітання! Мені було надзвичайно приємно хоч чимось долучитися до його проведення, адже я був учасником ще з першого фестивалю в 2006-му і від тоді жодного разу його не пропускав. Я з такою гордістю виступав на сцені під час закриття і говорив те саме залу щільно заповненому молодими людьми, які можливо навіть самі того не усвідомлюючи, втілюють надзвичайно важливий рух - рух людей, які хочуть удосконалюватися і ставати кращими; ідеальний освітній процес, в якому молодь прагне до знань і не чекає поки хтось ці знання їй дасть, а сама шукає те що їй потрібно і коли знаходить, спрагло ковтає кожну краплю нової інформації! Вони люблять змагатися, а особливо люблять перемагати, і не заради призів, а заради солодкого відчуття перемоги, відуття подолання бар'єру і досягнення вершини. Всі їхні перемоги у них попереду і я певен, що цей рух буде рости і розвиватися надалі!

Оновлення: додав трохи більше фото на фейсбук!

Великдень в Каліфорнії

Я думав, що не буду святкувати Великдень цього року... Якось так без родини це зовсім не те. Нема бабусі, яка паску спече, нема мами яка кошик наготує, та й нема для кого особливо той кошик готувати, не для себе ж самого... Так я думав ще за три дні до Велкодня.
І тут, наче послання з Неба, в четвер мені приходить пакунок. Відкриваю, а там сюрприз, якого я точно чекати не міг, і який змінив мої плани враз. В пакунку була паска, ковбаска, хрін, крашанки - все, що повинно бути в справжньому великодньому кошику! Сказати, що це була приємна несподіванка просто замало! Якщо я ще цього не казав (або замало казав :) ), я безмежно вдячний людині яка спасла мій Великдень :) Дякую!

Оскільки у мене вже була паска, то гріх було б її не посвятити! Отак почалася моя епопея приготування до Великодня.

Майже все, що потрібно класти в кошик у мене вже було, а от самого кошика - ні :) Отже першим ділом потрібно було придумати де дістати кошик. Щоб перестрахуватися я придумав кілька варіантів. По перше, склав список магазинів, де теоретично той кошик може бути. По друге, почав думати, що могло б мені замінити кошик :) Божевільних варіантів в голову приходило багато: починаючи від обгортання сумки чи якоїсь коробки у щось, закінчуючи відео-уроком про те як зробити кошик з картону :) Отже покупка кошика була відкладена на суботу.

Далі потрібно було знайти церкву. В інтернеті знайшов згадку про три українські церкви в Каліфорнії.
Одна з них була в Сан Франциско. Подивився я на неї - звичайний будинок посеред Сан-Франциско, ззовні важко сказати, що це церква. Щось мене туди зовсім не тягнуло.
Інша церква повинна була бути недалеко, за 20 кіломентрів від мене. Спершу спробував я на неї поглянути в гугл стріт-вью. Шукав її там довго, не знайшов. Потім вирішив поїхати туди перевірити. Коли приїхав на місце, побачив абсолютно те саме, що на стріт-вью - за тою адресою, де повинна була бути церква, закрита парковка, а посередині - сарайчик. Я довго намотував круги по району з надією таки знайти ту церкву десь поблизу, але безуспішно.
Отже залишався лише один, але зате надійний варіант - українська греко-католицька церква в Сакраменто. Я навіть знайшов в інтернеті оголошення, про святкову програму на Великдень. Єдиний недолік - ця церква за 200 км від мене. Але яка різниця, Великдень же лише раз на рік! Вирішено - їду в Сакраменто!

В суботу пошуки кошика увінчалися успіхом достатньо швидко. В першому ж магазині формату "все для рукоділля" я знайшов гарний плетений з лози кошичок. Таки американці не зовсім пропащий народ і кошики плести теж уміють. Але до кошика мені ж потрібен ще рушничок, щоб його накрити! Звісно рушничка (і нічого схожого на нього) у мене не було. Довелося знову щось вигадувати. Перша думка, яка прийшла в голову - купити в тому магазині, де є все для рукоділля, полотно і нитки, згадати молодість і присвятити ніч вишиванню рушника :) Я ж колись пробував вишивати хрестиком :) На щастя, я зрозумів, що це дурна ідея і почав шукати альтернативні варіанти. Зупинився я на двох серветках, синього та жовтого кольору, які повинні були б додати моєму кошику гарного національного колориту :)

Після купівлі кошика, по дорозі назад, заскочив в магазин, де продають європейську, зокрема і українську, їжу. Накупив всякої смакоти - святкувати так святкувати! :) Купив навіть українського пива Оболонь :)

Таким чином все було готово для великоднього кошика та великоднього обіду... крім мене. Як би це не було дивно, в моєму американському гардеробі не те що вишиванки не було, а й просто сорочки. В моїй шафі лише футболки. Але ж не пасує якось іти до церкви у футболці... На щастя, виручив мене сусід, який мені благородно подарував сорочку, яку він збирався викинути :) Тепер все було готово!

Вставати в неділю треба було зранечку, бо служба о 10-ій, а їхати до церкви 2 години. Отже в 7:30 ранку я завантажив кошик і своїх сусідів Юру і Діму в машину і поїхав в Сакраменто.
Трохи менше ніж за пів години до служби ми були уже на місці. Там справді було дуже гарно! Справжня українська церква, гарне велике подвір'я - краса! Переказувати немає сенсу, краще викладу кілька фото :)

Отже, побули ми на службі, посвятили кошики. Людей було досить багато. Так гарно, важко було повірити, що ти знаходишся не в Україні! Там же біля церкви був організований великодній обід, але ми на нього не залишалися, бо я спланував готувати обід вдома і вже навіть запросив на нього гостей.
Повернулися додому. Далі був великодній обід. Потім післяобідній сон (досипали те, що не доспали зранку :) ). А потім ще й великодня вечеря. Знищили майже все вмістиме кошика :) Українська ковбаска пішла особливо на ура - аж за вухами лящало :) Так що Вірусі, спасительниці мого Великодня, дякую не тільки від мене, а і від усіх гостей мого свята :)

Ось такий у мене був справжній український Великдень!

Баварська красуня

Минулих вихідних я нарешті помив свою красуню! Точніше навіть не помив, а зробив повну чистку (тут це називається "дітейлінг"). Мені все гарно попилососили всередині, помили килимове покриття і попрали килимки, почистилу всю шкіру і напуцували приборну панель. Ззовні все теж відмили, відчистили і натерли спеціальним воском. Навіть колеса чимось таким спеціальним натерли, що вони блистіли після того як щойно з магазину! Одним словом чаклували над машиною аж 4 години, але зробили з неї цукерочку!
Тепер вже не те що нікому не прийде в голову, що цій машині купа років, тут важко навіть сказати, що вона не нова!

З такої нагоди вирішив я зробити для своєї баварської красуні фотосесію :) В неділю взяв Діму з його великим фотоапаратом з собою і повіз на 17-mile drive - дуже гарне місце, 17-мильна дорога, яка іде крізь ліси і по узбережжю океану. Ну тут не розказувати треба, а показувати. Ось результати фотосесії, оцінюйте самі: фотосесія (круто, що фейсбук дозволяє дивитися фото в високій якості, навіть без необхідності входити на сайт ;) )

Ну як?
Також, по заявках трудящих, викладаю відео процесу відкривання даху:




П.С.: Не переживайте, не всі пости тепер будуть про машину :) Просто я ніяк не можу натішитися своєю новою забавкою :)

Мій залізний кінь!

Ура! Нарешті я купив авто! Ця визначна подія сталася вже більше ніж тиждень тому. Ну про все по порядку.

Шукав я авто вже давно, мабуть десь місяць. Спочатку довго думав яке саме я хочу. Точно знав, що куплю користоване авто, оскільки в мене в планах його через деякий час продати, а от ціни на нові авто падають значно швидше ніж на користовані. Перебирав різні варіанти, але чомусь мені дуже хотілося мати кабріолет – це ж все таки Каліфорнія! :) В Україні кабріолет купувати немає сенсу, а тут 9 місяців на рік тепло і можна їздити без даху.
Звісно, перед купівлею треба було спробувати хоч раз проїхатися на кабріолеті. Я трохи сумнівався, бо я все таки не дуже низенький хлопець і тому переживав, щоб мені голову не здувало. В цілях експерименту взяв на прокат Мустанг кабріолет на вихідні. Якщо до цього я ще сумнівався, то після вихідних проведених за кермом авто без даху я вже був стовідсотково впевненим, що це саме те чого я хочу! Це справді треба спробувати! Коли їдеш на кабріолеті, це відчуття навіть важко передати – ти бачиш все навколо, всю панораму! Не відчуваєш себе як в акваріумі, а наче летиш над дорогою. А якщо навколо ще й чудові краєвиди, то не маючи нічого над головою ти можеш сповна ними насолодитися. Так що воно того варте!

Повертаюся до теми покупки. Я вирішив також, що буду купувати авто у приватника, а не у дилера. Не треба багато розумітися в тому як працює автомобільний бізнес в США, щоб здогадатися, що дилер повинен спершу купити машину у приватника, а потім продати її вам, при тому ще й заробивши кілька доларів. Крім того, це його робота продавати авто, тому можна не сумніватися, що за нього ви заплатите більше ніж воно варте. Отже я вирішив шукати авто по оголошеннях. Тепер я щодня, що кілька годин, перевіряв Craigslist (дошку оголошень в інтернеті) в пошуках авто яке мені подобалося.
Я вирішив вбити двох зайців водночас і крім кабріолету купити ще й авто–мрію кожного хлопчика з пострадянського простору – Бумєр :) Отже останній тиждень-два перед покупкою я вже шукав виключно БМВ.

Залишилося вибрати колір :) Спочатку я хотів світлий – срібний або сталево-сірий. Потім коли побачив чорні, то вже захотів чорне авто. В кінці кінців, я зрозумів, що мені все рівно який колір (ну крім білого, червоного і золотого) :) Як на зло, дуже скоро з’явилося гарне авто, але золотого кольору :)

В один момент помітив, що водночас в приватника і в дилера з’явилися авто саме такої конфігурації яку я хотів. Подзвонив на наступний день – обидва авто продали. Те авто що у приватника продалося ще й дорожче ніж він просив спочатку. Тоді я зрозумів, що покупців на ту модель авто яку я шукаю більше ніж продавців, тому потрібно рухатися швидше.

Через кілька днів хтось виклав оголошення про продаж саме такого авто на яке я полював. В оголошенні не було жодного фото, але я вирішив діяти швидко, бо якщо машина хороша, то в момент коли з’являться фото, разом з ними з’явиться купа бажаючих це авто придбати. В той же день подзвонив власнику і порозпитував все що мене цікавило про авто, а також ідентифікаційний номер. Є спеціальні сервіси, які дозволяють за кілька доларів по ідентифікаційному номеру взнати всю історію автомобіля і перевірити, чи не було ніяких аварій, чи ще чогось. Також там може міститися інформація про пробіг і сервісне обслуговування, що теж допомагає прийняти рішення перед покупкою. Одним з таких сервісів під назвою Carfax я і скористався. Перевірив, аварій немає. До речі, цей сервіс гарантує повноту наданої інформації щодо серйозних аварій і стихійних лих, в які потрапляло авто. Якщо, раптом, виявиться, що автомобіль був затоплений чи горів, чи потрапляв у серйозну аварію, а Carfax про це не сказав, то вони зобов’язуються повернути вам вартість авто.
Звісно, Carfax-у недостатньо, щоб перевірити стан автомобіля. Щоб бути до кінця впевненим в тому, що ти купуєш, потрібно перед покупкою відвезти авто до механіка на огляд. Якщо виявиться, що машина потребує ремонту, то можна спустити ціну на розмір вартості ремонту. Та й взагалі, багато поломок важко помітити за кілька хвилин протягом яких ти сам оглядаєш машину, для цього потрібен спеціаліст. Хоча, навіть спеціаліст може чогось не побачити, але тоді вже можна іти з претензіями до нього.

Отже, після успішної перевірки історії авто, я був готовий рухатися далі і призначати зустріч продавцю. На той момент він мені навіть надіслав одне фото зроблене мобільним телефоном :) Домовилися про зустріч на наступний день. Він погодився приїхати до мене, бо живе він у сусідньому місті. Я намагався провести цю справу якнайшвидше, бо на наступних вихідних мені вже потрібна була машина, і якби я не купив, мені довелося б знову рентувати.

Наступного ранку ми зустрілися. Я підготувався, почитав в інтернеті і попитав у брата на що треба звернути увагу. Оглянув авто досить професійно :) Відкручував усі кришки під капотом і передивився всі місця на наявність пошкоджень або іржі :) Машина справді була в хорошому стані. Я переконався в цьому після того як сів за кермо і проїхався по кварталу. Перед цим я переживав, що не буду знати чого чекати від 10-річного авто. Я ж до цього водив лише нові авто. Ну в даному випадку я не був розчарований – їхала машина як нова!
Отже, закінчив я огляд, домовився про попередню ціну (скинув кілька сотень від оригінальної ціни) і домовився про огляд у механіка. На наступний день ми уже зустрілися у механіка. Механік оглядав машину 2 години. Знайшов кілька речей, які потрібно полагодити, так що мені вдалося скинути ціну ще на кілька сотень :) Після цього ми з продавцем вдарили по руках і поїхали в AAA (Американська Асоціація Автомобілістів) оформляти документи. ААА – це організація, яка вирішує за тебе багато адміністративних питань пов’язаних з машиною. Ти туди приходиш і вони все за тебе оформляють, продають тобі страховку і таке інше. Так що звідти я вже виїхав на офіційно своєму авто :) Відвіз вже тепер попереднього власника машини додому, а сам подався на роботу. Ось так і завершилася моя епопея покупки авто.

Ну і найголовніше, ось вона, моя красуня, BMW 330cic 2001-го року. 3-літровий двигун, 225 кінських сил, коробка передач – стептронік. Правда, вона ще трохи брудна на цих фото, але все одно виглядає красиво:





Опис усього що мені в ній подобається заслуговує окремого посту, надіюся руки дійдуть викласти весь список :) Зараз скажу лише, що німці молодці – напхали в це авто стільки усього і все зробили так красиво, що бути його власником – одне задоволення! Та ще й перший власник постарався, бо вклав багато грошей в зовнішній вигляд машини – диски, передній та задній бампери, бокові спідниці – все замінено на комплектуючі від AC Schnitzer. Все це додає машині неповторного вигляду.
В моєму особистому рейтингу це 10-літнє авто по якості стоїть далеко попереду від Мустанга 2010 року, на якому мені довелося поїздити. І у мого БМВ на 15 конячок більше :)